Обладунки лицарів в бою та на параді

27 грудня 2013 р.


Лицар в сяючих латах — це давно набридлий образ, який злився із лицарством як явищем. Але сяючі та цільні лати, що закривають все тіло та обличчя, забрала з невеликими отворами для дихання та обзору — все це з’явилося не одразу, а розквіту почало досягати тоді, коли вершина бойової лицарської слави минула, а лицарі стали поступово віддавати перевагу турнірам над війнами.

Невипадково найкрасивіші та найважчі із відомих лат — турнірні.

Безумовно, лицарі були не перші, хто носив обладунки. З того моменту, коли людство почало воювати, як неандерталець підняв першу палицю або взяв до рук камінь, у людей з’явилася і потреба в захисті, в тому, щоб зменшити руйнівну дію зброї на себе. Ще до нашої ери давні китайці носили легкі обладунки — як шкіряні, стьобані або пенькові, так і посилені мідними пластинами.

Давні фрески, малюнки на кераміці та інші джерела зберегли для нас фасони шоломів з перами, обладунків, наручів та поножів. Багато про що ми можемо судити за археологічними джерелами, але головне — обладунки вже існували в тому чи іншому вигляді, примітивні та не дуже. Тому обладунки не були винаходом лицарської епохи і точно не були новою ідеєю для середньовічної Європи. Навіть ранньому Середньовіччю дісталась багатовікова традиція виготовлення та використання хай примітивних, але обладунків.

Основне, що треба розуміти про обладунки в ранньому Середньовіччі та сторіччах, що йому передували — металевий обладунок коштував дорого та був привілеєм багатих людей. Інші захищались як могли, хто просто нашивав на стьобаний одяг металеві бляхи, хто й просто обходився бойовою вдачею. Але хороші обладунки цінувались, вони були коштовною бойовою здобиччю, і їх широко застосовували ті, хто міг так чи інакше придбати. В основному воїн екіпірувався сам. Залізні обладунки були відомі і у вікінгів, що наводили жах на узбережжя, і у давніх брітів, і у мешканців французьких та італійських берегів. З таким багажем вони вступили до раннього Середньовіччя. Найбільш поширеними обладунками були шолом та кольчуга, сяючих лат не було навіть у короля.

Виготовлення обладунків, як і будь-яка інша технологія, поставлена “на службу” війнам, швидко розвивалось: у зброярів була маса досвіду, тому що лицарі, що замовляли обладунки, постійно бились. Так що майстер міг учитись на своїх та чужих помилках.
264510_606408072703150_2116941947_n
Поступово вдосконалювались і самі обладунки, і технології обробки металу, що, в свою чергу, давало можливість модернізувати та вдосконалити форму обладунків. Не треба думати, що зміна озброєння відбувалась в один момент. Кольчуга ще доволі довго поєднувалась із пластинчатими обладунками, потім почали з’являтися і латні елементи, і цілі комплекси. Закриті шоломи з декоративними елементами, страшнуваті на вигляд, оберігали обличчя і голову. Якими б дивними не здавались вам форма чи прикраси шолома — не сумнівайтеся, в них воювали, і лише здається, що це неможливо чи так незручно, що краще отримати мечем по голові. Насправді кожен отвір, кожен елемент дбайливо продумані зброярами.

Латні елементи поєднувались більш гнучкими, кольчужними чи пластинчатими елементами на шкіряній підкладці, щоб воїн в бою був достатньо рухливим. Саме в Європі і саме в період розквіту лицарства оцінили щільну жорстку броню, яка закривала більшу частину тіла. Поступово стали з’являтись і цільноковані кіраси. Обладунки багато оздоблювали, бо озброєння мало в тому числі говорити про багатство та міць свого господаря.

Але треба розуміти, що справжній бойовий обладунок не міг зберігати свою красу довго — він швидко вкривався вм’ятинами та подряпинами, так що лицар в сяючих латах, про якого люблять говорити — це насправді лицар, який або не б’ється, або такий багатий, що може часто змінювати обладунки.

Розквіту ремесло зброяра досягло біла 15-16 століття, і найбільш важкі обладунки виявляються зазвичай турнірними, оскільки на турнірі час протистояння на ристалищі був більш обмеженим, ніж в бою, де лицар мав витримувати більш довгі навантаження. Крім того, з 15 століття ковані кіраси використовувала і піхота в регулярному війську, а не лише багаті та знатні воїни.
DSC_1876
Обладунки п’ятнадцятого століття стримували навіть кулі першої, поки слабенької вогнепальної зброї, і, щоб пробити їх, створювали важку холодну зброю. Адже, що довершеніше захисне спорядження, то ефективніша має бути зброя, аби пошкодити броню. Лицарі були справжніми танками Середніх віків, і на початку так званого високого Середньовіччя їхня “броньованість” неухильно зростала. Обладунки захищали від стріл, аркебузних куль, надто легкої зброї.

Обладунки також були символом — влади, сили, войовничості, тому обладунки на портретах королів — це справжній витвір мистецтва, не лише зброярного, а й декоративного. Парадні королівські обладунки шістнадцятого століття в тій же Франції — підтвердження тому.

Повний край використанню обладунків поклав розвиток артилерії та вогнепальної зброї в сімнадцятому столітті. Від піхоти вже вимагали більшої рухливості, щоб солдати могли вижити під вогнем супротивника, а кавалерія використовувала кіраси ще деякий час, та поступово теж стала відмовлятися від них.

Нова доблесть – не згинаючись, іти під кулями — з часом теж зійде нанівець, загнавши солдат в окопи. Та це вже буде зовсім інша історія, і лицарі в ній не фігурують.

Фото з фестивалю
Щоб відпочити бійці часто сідають на одне коліно.
FAQ
faq image