Середньовічний Хотин

Шість молитовних годин уставу складені з стародавнього кола богослужінь, куди входить меса (Трапеза Господня або Євхаристія) і Божественні служби: • заутреня - перед світанком; • лауди (« вихваляння», утреня) - на світанку; • пріма («час перший») - 6 ранку; • терція («час третій») 9 ранку; • секста («час шостий») - обід; • нона («час девятий») - 3 година дня; • вечірня - біля шостої ввечері; • повечір'я («комплеторій») - в кінці дня.


Завоюванням Чингізхана допомогло потепління Розквіт імперії Чингізхана в XIII столітті частково пояснюється тогочасними кліматичними змінами. Надзвичайно теплий і вологий період подарував монголам ресурси, які були спрямовані на завоювання навколишніх земель.


Зазначимо насамкінець: те, що країна пропонує світові, важливо, але набагато важливіше, що країна може запропонувати майбутньому. Відомі світові філософи й аналітики, які кажуть, що майбутнє світу народжується в Україні, не помиляються. Але все це нам доведеться робити власноруч, з мінімальною допомогою держави і політикуму, так що запасайтеся рукавичками.


Як відомо, український етнос, складовою частиною якого є українське населення Західнополісько-волинського регіону, виник на основі слов’янських племен. Історія їх етногенезу в цьому регіоні впродовж досліджуваного періоду була складною і в значно більшій мірі це стосується середньолатенсько-пізньоримського періодів. Згідно наукових даних дослідників, в римський період давні слов’яни на території України, куди відноситься й Західнополісько-волинський регіон, були розпорошені у складі різних етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Для цього регіону виключенням є пізньоримський період, коли його територію суцільним масивом займали вельбарські германські племена (можливо, що в пізньоримські часи тут проживала дуже незначна кількість праслов’ян). В середньолатенсько-пізньолатенський періоди праслов’янські племена на території України й, зокрема, в цьому регіоні, також були розпорошені у складі різних етнокультурних спільноти (стосовно пізньолатенського періоду маються на увазі праслов’яни східного та західного походження). В межах Західнополісько-волинського регіону розпорошення праслов’ян в ранньоримський період було виражено в меншій мірі, ніж в загальноукраїнському масштабі, оскільки тоді на цій території всі давні слов’яни перебували в одній зубрицькій етнокультурній спільноті, що мала різноетнічну структуру. В середньолатенсько-пізньолатенський періоди розпорошеність праслов’ян в цьому регіоні була виражена в більшій мірі, ніж в ранньоримські часи, оскільки на його території тоді було поширено декілька етнокультурних спільнот, що зумовлено зовнішніми міграціями племен. Всі ці факти та етнороз’єднавчий вплив зовнішніх іміграційних і внутрішніх міграцій в середньолатенсько-ранньоримський періоди: їх руйнівний вплив на етнокультурні спільноти, масові переселення племен з цього регіону на інші землі, перегрупування племен не сприяли потужним етнооб’єднавчим процесам в середовищі давніх слов’ян в Західнополісько-волинському регіоні в ці часи. В пізньоримський період етногенез східних слов’ян в цьому регіоні взагалі був ліквідований після переселення у повному (чи майже повному) складі з його території носіїв зубрицької культури.


Таким чином можна погодитись з думкою, що підкльошеву культуру представляли давні слов’яни, але вірогідно, що крім них до її складу входили племена й неслов’янського походження, зокрема, германського. Про це свідчить той факт, що, за даними В. Барана, Д. Козака та Р. Терпиловського, перебування слов’ян на території Польщі до VI ст. не засвідчено археологічними пам’ятками [10]. Очевидно, що це не може бути викликано тим, що праслов’яни повністю запозичили культуру неслов’янських племен. Крім того, оскільки однією із основ формування підкльошевої культури були поморські племена, то вірогідно, що до її складу входило й балтське населення.


Фото з фестивалю
FAQ