Середньовічний Хотин

Такі суспільства вирощують і нагромаджують великий соціальний капітал, що дозволяє розвивати промислове виробництво зі значною доданою вартістю та високі технології, а також індустріалізувати сільське господарство.


Правда, на початку 19 століття з’явилася нова течія в літературі, яку назвали згодом «готичною». Йшлося про суворі високі та темні замки, про жахи, вбивства та тортури, про містичні досвіди на тлі середньовічних споруд. Та в тому не було навіть зазіхання на якесь переосмислення досвіду середньовіччя. Просто мав місце початок пошуків нових мистецьких засобів через компонування старого дійсного з новим вигаданим. Спроба створити емоційний міф, який би успішно продавася. Нові часи – комерціалізація міфів, бо з’явився ринок збуту для цієї продукції, спроба поставити на конвеєр продукування гарантовано продаваних емоцій, хоча для багатьох з них звертання до середньовіччя було програмним і слугувало свого роду протестом проти браку чистої віри середніх віків (як для Новаліса, наприклад).


З метою розкриття широкої картини процесів етнотворення, які відбувались на території Західнополісько-волинського регіону, автор пропонує досліджувати їх комплексно, на різних рівнях, застосувавши диференційований підхід. Мова йде про всебічний, поглиблений розгляд так званих «білих плям» в етнічній історії, про розподіл етногенетичних процесів на різні масштаби, висвітлення різних етнічних процесів, що призвели до виникнення етнокультурних спільнот, висвітлення становища різних етнічних компонентів, наприклад слов’ян, на етнокультурній карті цього регіону в різні часи та ін. Загалом це дозволить розкрити місце Західнополісько-волинського регіону в етнічній історії України і його роль в історії походження українського етносу. Цим питанням і присвячена стаття. Стосовно «білих плям» в етнічній історії мова йде, зокрема, про висвітлення проблеми етнічного походження поморсько-підкльошевої та милоградської етнокультурних спільнот. Дослідження засноване не типологічному та історико-порівняльному методах.


Найбільш популярна зараз західна музика використовує два лади: мажор і мінор. Вони визначаються певними інтервалами, що формують їх. Мажорний починається з двох великих секунд, тобто інтервалів з одного тону, а мінор починається великою і малою секундами, з тону і півтону. Таким чином лади визначаються не назвами нот, а певною послідовністю інтервалів. Крім цього, музичні пасажі можуть бути проведені в контрастних ладах, що буває обумовлено не тільки зміною мажору на мінор, але і зміною тонального плану. Зіткнення і напруга, що виникає при цьому, є одним з важливих засобів створення ефекту розвитку і формування сюжету в більш великих музичних творах.


Слід уточнити критерії віднесення виникнення зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення до середнього масштабу (постання східної гілки праслов’ян у складі зарубинецької етнокультурної спільноти відноситься до великого масштабу і це положення було обгрунтоване в моїй вищезгаданій статті): прийшлі неслов’янські іноетнічні племена, які були одними із складових частин створення зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і були етнічною основою вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення, а також місцеве балтське населення в цьому регіоні не переросли після виникнення цих етнокультурних спільнот і перебуваючи надалі у їх складі у племінні утворення більш вищого етногенетичного рівня, на відміну від праслов’ян, що сформувались у східну праслов’янську гілку. Це ж стосується й зубрицьких праслов’ян, які у складі зубрицької етнокультурної спільноти не піднялись на більш вищий щабель етногенетичного розвитку і були проміжною ланкою між зарубинецькими східними праслов’янами і склавінами. За даними дослідників, прийшлі етнокультурні спільноти, що були одними з етнічних основ формування зарубинецької і зубрицької етнокультурних спільнот і були основним населенням вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення в Західнополісько-волинському регіоні, були частинами етнокультурних спільнот за межами України – в Польщі (поморсько-підкльошевої, пшеворської, вельбарської), на землях якої був поширений їх основний ареал. Східні праслов’яни у складі зарубинецької етнокультурної спільноти не становили таку монолітну і переважну більшість населення, якою були в цьому регіоні слов’яни в Ранньому Середньовіччі. Праслов’яни були однією із складових частин різноетнічної структури зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Що стосується зубрицької етнокультурної спільноти, то крім неї праслов’яни проживали у складі й пізньозарубинецької, що свідчить про їх розпорошення в цей період. Те черняхівське населення, яке перебувало у складі вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення, теж не піднялось на більш вищий щабель етногенетичного розвитку.


Фото з фестивалю
FAQ