Середньовічний Хотин

Почнемо з того, що Імперія більше не виконує своєї функції оператора стабільності на східноєвропейському просторі. Вона перетворилася на постійну загрозу стабільності та безпеці. Стара система колективної безпеки зруйнована, а місце оператора стабільності вакантне.

Німецький письменник Томас Платтер Старший, який жив у XVI столітті, розповідав, як будучи студентом, крав свежозакопані трупи з кладовища, тим самим доводячи до сказу доглядачів. Доходило до того, що охоронці, побачивши когось біля могил, стріляли з арбалетів без попередження.

Таким же подібним чином існує і «ідеальне» Середньовіччя, яке подарувало світу чимало цінних кодів, окрім переслідування, фанатизму та різанини «невірних». Саме в ту епоху людина відчувала присутність Бога в своєму повсякденному бутті як обов’язкову умову його –буття – сталості. Саме тоді всі свої відкриття людина співвідносила з Біблією, та мріяла про неосяжне – про здобуття такої благодаті, яка нарешті зробить диявольську силу над нами абсолютно неефективною. Тоді знали і Бога і диявола, але основною емоцією реального Середньовіччя був страх, тоді як в нашу «построзумну» добу ми начебто не боїмося ані Бога, ані чорта. Правда, страх існує щодо непередбачуваності природного нашого середовища, яке начебто намагається помститися людству, та щодо прибульців та полтергейсту, але цей різновид страхів також не є чимось новим. Це той самий страх смерті, покарання та відпадіння від «Божого порядку» в світ бісівський, який мучив і середньовічну людину, страх хаосу, страх, що Бога нема, і ми насправді «самі вдома».

По-третє, наше готичне мислення не передбачає покарання за незгоду з ним, не передбачає праведної війни з невірними, ніяких войовничих дихотомій, бо має бути воля Божа для надання та отримання справді корисного, наближаючого до реальності, досвіду, за що ж карати тих, хто не здобув такого досвіду і тому не знає справжньої реальності?

Ці факти свідчать про різноетнічність населення в цьому регіоні в середньолатенський період. В моїй статті «Етногенетичні процеси на Західному Поліссі і Західній Волині (скорочено — Західнополісько - Волинський регіон) із середньолатенського періоду по раннє Середньовіччя» [7] етногенетичні процеси, що відбувались на цій території і впродовж цього хронологічного простору на основі типологічного методу були класифіковані за рівнем їх масштабу: великий масштаб, середній масштаб, малий масштаб і були обгрунтовані критерії такого поділу. Але в результаті подальших досліджень був виокремлений ще один масштаб, який вищий за середній і нижчий за великий (проміжний) і до нього відноситься виникнення райковецької етнокультурної спільноти. Поглиблене вивчення історії виникнення празької етнокультурної спільноти привело до висновку, що цю історичну подію слід відносити до великого масштабу.