Середньовічні прізвиська тварин

6 грудня 2013 р.

Люди в середні віки тримали багато домашніх тварин: собак, кішок, птахів, мавп та ін. І, хоча часто на них покладалися конкретні обов’язки, такі як полювання або ловля щурів, є багато згадок, що показують: ці тварини могли бути просто домашніми улюбленцями.

Різні середньовічні джерела дають уявлення про прізвиська, які отримували домашні тварини.

Середньовічні прізвиська собак

Середньовічні фото собак

В Англії собак називали Здоровань, Білолап, Сміливець, ДЖАККІ, Бо і Террі. У Анни Болейн, однієї з дружин короля Генріха VIII, була собака по імені Чомучка (англ. Purkoy), кличка якої походить від французького слова “pourquoi” (“чому”), і прізвисько дано собаці за допитливість.

Джеффрі Чосер в оповіданні “Історія монастирського капелана” згадує трьох собак: Колле, Тальбота і Жерлан. На початку п’ятнадцятого століття, Едвард, герцог Йоркський, написав “Володаря дичини”, де пояснив, як використовувати собак на полюванні і як за ними доглядати. Він також склав список з 1100 кличок, які на його думку підходили мисливським собакам. Серед них є Троя, Бистронюх, Милашка, Хвалько, Носач і Сильнохват.

У Швейцарії зберігся список 80 собак, які взяли участь у фестивалі лучників в 1504 році. Найпопулярнішою кличкою був Принц. Серед інших – Венера, Фортуна. Деякі собаки отримували клички, пов’язані з професією їх власників: Молоточок – у замкових справ майстра, Спиця – у візника.

У французького лицаря 14-го століття Жана де Сірка був мисливський пес Парцифаль, а у його дружини була собака на ймення Діамант. Леон Баттіста Альберті, філософ Відродження, говорив, що його собаку звали Велика Паща. Лудовіко III Гонзага, правитель Мантуї із 1444 по 1478, мав принаймні двох собак, Рубіна і Красуню. Коли Рубін помер, Людовік наказав поховати його в труні і поставити надгробок. Ізабелла д’Есте, відома італійка, правителька Мантуї, мала багато маленьких собак, дві з яких отримали клички Аура і Маміа.

Є й історія про Гінфорта, святого собаку. У 13 столітті Стефан де Бурбон повідомляв, що селяни, неподалік від французької міста Ліона, молилися на могилі пса на ім’я Гінфорт, який творив чудеса, особливо для немовлят. Він розпитав селян і дізнався таке:

В одному замку жив пан з дружиною і дитиною. Якось лорд, леді і годувальниця пішли з дому, залишивши дитину в колисці. У певний момет дуже велика змія вповзла в будинок і почала рухатися до колиски дитини. Грейхаунд, що залишався в будинку, побачив це, кинувся до колиски, при цьому перекинувши її, схопив змію іклами і вбив її, після чого відкинув далеко від колиски дитини. При цьому у пса була закривавлена пащу і голова, через те, що кров змії потрапила на нього. У такому вигляді Гінфорт стояв біля колиски дитини. Коли повернулася годувальниця і побачила таку картину, вона подумала, що дитина ла вбита і з’їдена собакою, тому вона голосно закричала. Мати дитини кинулася на крик, побачила те ж саме і також закричала. На крик прибіг лицар, і, вирішивши те ж, що і жінки, оголив меч і вбив собаку. Після цього вони підійшли до дитини і знайшли її цілою і неушкодженою. Також вони виявили змію, розірвану собакою. Вони зрозуміли, що несправедливо вбили собаку-захисника, та ще й кинули його тіло в колодязь перед воротами замка. Пізніше над криницею насипали велику купу каміння, посадили дерева поблизу – в пам’ять про ці події.

В Уельсі існує аналогічна легенда про Гелерт — вірного пса Ллевеліна, правителя Гвінеда.

Середньовічні прізвиська кішок

Середньовічні фото котів

У середньовічній Англії домашні коти були відомі як Гиб – коротка форма від Гілберт, це також була поширена кличка для котів. У Франції їх називали Тибр або Тіберт, що стало також і кличкою для домашньої кішки у Франції. Кот Тіберт був одним з персонажів циклу байок про байки Рейнеке-Лісі.

Серед інших кличок зустрічалися Міт (моль) (кіт з такою кличкою жив в окрузі абатства Больє в 13 столітті), і Біло (сірий кіт з такою кличкою належав Іоахіму дю Беллі в 16 столітті). У Ізабелли д’Есте був кіт Мартіно. У старовинних ірландських правових документах згадується декілька кішок: Мурлика; Малолап, Вогник (найімовірніше, рудий кіт), Кропивник.

Ірландське вірш дев’ятого століття розповідає про ченця, у якого був кіт Пангур Бан (Білий Валяльник). Вірш починається словами:
Пангур Бан – мій кіт, і я -
Знатна команда
Він – відомий мишолов
Я ж – майстер слова.

Фото з фестивалю
Київська Русь.Патріотично і красиво.
FAQ
faq image