Середньовічний Хотин

Правда, на початку 19 століття з’явилася нова течія в літературі, яку назвали згодом «готичною». Йшлося про суворі високі та темні замки, про жахи, вбивства та тортури, про містичні досвіди на тлі середньовічних споруд. Та в тому не було навіть зазіхання на якесь переосмислення досвіду середньовіччя. Просто мав місце початок пошуків нових мистецьких засобів через компонування старого дійсного з новим вигаданим. Спроба створити емоційний міф, який би успішно продавася. Нові часи – комерціалізація міфів, бо з’явився ринок збуту для цієї продукції, спроба поставити на конвеєр продукування гарантовано продаваних емоцій, хоча для багатьох з них звертання до середньовіччя було програмним і слугувало свого роду протестом проти браку чистої віри середніх віків (як для Новаліса, наприклад).

Слід уточнити критерії віднесення виникнення зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення до середнього масштабу (постання східної гілки праслов’ян у складі зарубинецької етнокультурної спільноти відноситься до великого масштабу і це положення було обгрунтоване в моїй вищезгаданій статті): прийшлі неслов’янські іноетнічні племена, які були одними із складових частин створення зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і були етнічною основою вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення, а також місцеве балтське населення в цьому регіоні не переросли після виникнення цих етнокультурних спільнот і перебуваючи надалі у їх складі у племінні утворення більш вищого етногенетичного рівня, на відміну від праслов’ян, що сформувались у східну праслов’янську гілку. Це ж стосується й зубрицьких праслов’ян, які у складі зубрицької етнокультурної спільноти не піднялись на більш вищий щабель етногенетичного розвитку і були проміжною ланкою між зарубинецькими східними праслов’янами і склавінами. За даними дослідників, прийшлі етнокультурні спільноти, що були одними з етнічних основ формування зарубинецької і зубрицької етнокультурних спільнот і були основним населенням вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення в Західнополісько-волинському регіоні, були частинами етнокультурних спільнот за межами України – в Польщі (поморсько-підкльошевої, пшеворської, вельбарської), на землях якої був поширений їх основний ареал. Східні праслов’яни у складі зарубинецької етнокультурної спільноти не становили таку монолітну і переважну більшість населення, якою були в цьому регіоні слов’яни в Ранньому Середньовіччі. Праслов’яни були однією із складових частин різноетнічної структури зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Що стосується зубрицької етнокультурної спільноти, то крім неї праслов’яни проживали у складі й пізньозарубинецької, що свідчить про їх розпорошення в цей період. Те черняхівське населення, яке перебувало у складі вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення, теж не піднялось на більш вищий щабель етногенетичного розвитку.

Мистецтво у середньовічній Європі було справою рук, розуму та серця художників із нижчого стану. Вони вносили у свої творіння особливі релігійні почуття. Тому поряд з картиною створення світу, що дуже наочно представлена у храмах, бачимо і зображення земного життя з його стражданнями та пристрастями. Це прості люди, що зі страхом чекають божого суду, сцени облоги замків, сцени страт та картини праці. Такі зображення досить виразні та правдиві, і це робило їх доступними та зрозумілими кожному. Ці риси зумовили особливу цінність романського мистецтва.

Ці служби об'єднані між собою завдяки підбору біблійних псалмів, таким чином, що за тиждень проспівувався весь цикл з 150 псалмів. Малі часи (прима, терція, секста, нона) прості і строгі, тривають біля двадцяти хвилин кожний. Всі вони побудовані однаково і починаються з привітання, яке можливо, співалось подібно до: Священик: dominus vobiskum ( нехай буде з вами Господь) Збір: et cum spiritu tuo ( і з духом твоїм).

По-друге, це принцип іронії. Наша постмодерна готика не є готикою старокатолицькою, «наша» готика з іронією відноситься до того світорозуміння, яке відтворювало реальність себе у категоріях логічних, схоластичних, яке потребувало диспуту як форми утворення правдивих уявлень про світ. Психічна готика не формулює свої тези в диспутах, вона визнає одкровення через подібність досвіду до новозаповітних зразків. І приймає за правду тільки те, що пройшло через досвід, своє проживання життєвого досвіду Христа, як Він і казав «Ви питимите Мою чашу, і будете хреститися хрещенням, що Я ним хрещуся. А сидіти праворуч Мне та ліворуч – не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вготовано» (Мат. 20:23). Але і до себе ми маємо ставитися з певною долею іронії. Це здобуток зрілості. Як казав апостол Павло: «а для мене то найменше, щоб судили мене ви, чи суд людський, бо я й сам не суджу себе. Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдовуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь. Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:3-5)