Середньовічний Хотин

Глашатаїв почали наймати духовенство, лицарі, бюргери, купці. З’явились такі посади як королівські, лицарські та міські глашатаї, які інформували населення про адміністративні розпорядження міської ради.

Малюнки, що з’явилися в церквах на стінах, на вівтарях після страшної чуми 14 століття, і які називають «Танок смерті», свідчать про намагання з одного боку оволодіти цим страхом, а з другого про бажання заробити грошей на цьому явищі – страху смерті. Бо комерціалізацію страхів розпочала саме церква, але сьогодні церква не може конкурувати з Голівудом. Щось є принизливе для церкви, що вона змушена конкурувати за людський розум, психіку, з індустрією розваг. Це свідчить про небезпечне становище саме церкви. Але коли йдеться про «відродження» середньовічного стану мислення на новому витку історії, то мова не про відродження влади церкви в суспільстві, хай вже вони вибачають, а про відродження ідеального панування віри у суспільстві не через монопольну владу над духом людей того політичного утворення, яким завжди була панівна церква, а через створення умов для вільного вибору такого світогляду.

Відродження тамплієрської тематики в масовій літературі (і на подив, не тільки в масовій) як раз свідчить про намагання протиставити середньовічному абсолютному сприйняттю Бога всілякі нео-язичницькі ментальні конструкти під виглядом відродження «духовної культури». Це стосується і цікавості до так званого «жіночого міфу», і до спроб «вивести» Христа із гностичних вірувань, намагань довести, начебто Його «сторі» (story) була вторинною по відношенню до гностичних уявлень про всесвіт і про деміургічну постать у всесвіті. Всі ці інтелігентські забавки приведуть до накручування зайвих кіл і до втрати часу і енергії пізнання, а не до просування до істини, не до з’ясування нашого первопротоколу буття. Хоча ця теза потребує доказів. Це було б вправою номер два.

В наш час існує багато наукових праць, в яких висвітлюється проблема етногенезу українського етносу. Різні наукові дослідження присвячені й етнічній історії північно-західної України, однією із складових частин якої є Західнополісько-волинський регіон. Але мало ще приділяється увага поглибленому вивченню різних етногенетичних процесів і визначенню їх ролі в етнічній історії України й, зокрема, цього регіону. Дослідники не займаються виявленням масштабу різноманітних етногенетичних процесів.

Звісно всі дослідники, що висувають будь яку програму всесвіту чи людини, намагаються спиратися на якісь докази і умоглядні моделі, які б принаймні не виглядали внутрішньо суперечливими. Було б добре віднайти математичну модель з кількісними показниками, які б підтверджували нашу ідею, але суспільство і історія не є породженням людського розуму, як літак, наприклад, а Бог, як відомо, уникає використання занадто явних математичних моделей в Своїх побудовах. Чим дужче ми намагаємось знайти математичну, кількісно-якісну модель всесвіту, тим розгубленішими ми стаємо і ображаємося на Бога, бо, здається Він знущається з нас, водить нас за ніс, виводячи нас за межі мови, якою можна було б висловити чи описати наші найновіші знахідки.