Середньовічний Хотин

Студентське життя у багатьох, як правило, асоціюється з гуртожитком, зубрінням, напівголодним існуванням і, звичайно, веселощами. Якщо звернутися до періоду Середньовіччя і пізніших епох, то стає ясно, що все не так вже й змінилося. Ось тільки за провини учнів карали батогами, а обряд посвячення в студенти більше нагадував знущання.

Охагуро: традиція чорніння зубів В Середньовічній Японії чоловіки та жінки навмисно фарбували свої зуби в чорний колір.

Увійшовши всередину та пройшовши темним коридором, ми потрапили до ледь освітленої зали, де на нас чекали ведучі, екскурсоводи та мешканці середньовіччя (перевдягнуті, звісно). Коли вже всі облаштувалися на своїх місцях, у залі настала мертва тиша. Інтрига зростала. А терпкий присмак сирості та історії переплелися з ледь чутним мотивом середньовічної музики. За мить на очах у присутніх розпочався справжній рицарський бій. Троє молодих людей у рицарських шатах чудово провели поєдинок не на життя, а на смерть І, звісно, усе, як у житті — залишився тільки один переможець, який отримав у винагороду меч, невід’ємний атрибут середньовічного рицаря. На зміну рицарям з’явилися дівчата, які під тужливу музику танцювали сумний танець Смерті. Та це був лише початок, далі на фанатів історії чекала екскурсія нічним «Арсеналом». Екскурсоводи були в образі історичної особи, рицаря чи прекрасної дами, дехто був у чорній мантії, яка надавала загадковості та чарівності особі, з уст якої лунали рядки історії. Однак час від часу історичні відомості не долітали до вух слухачів, чи то через велику кількість охочих послухати екскурсію, чи то через неуважних, які відволікали власну увагу оточуючих на деталі експонатів. Поза тим, екскурсія була цікавою, пізнавальною та довготривалою.

Готичне мистецтво було переважно культовим та розвивалося в рамках феодально-релігійної ідеології. У ньому відбилося формування національних держав, зміцнення міст і міських торгових та ремісничих кіл.

Середньовічне мистецтво не знало поділу на професійне та народне. Пам'ятки мистецтва створювали безіменні майстри, що були ремісниками. Майстри, що зводили собори, прагнули показати світ у його багатогранності та завершеній гармонійній єдності. Намагання знайти певну закономірність цілісності світу породило принципи ієрархії, що визначали характер архітектури та мистецтва, співвідношення у них структурних і композиційних елементів.