Середньовічний Хотин

Поряд з цими сюжетами у соборах знайшли місце інші зображення та мотиви. Наприклад, сцени ремісничих і сільських робіт, зображення ковалів, сіячів, будівельників. Пояснювалося це тим, що праця послана людині Богом за спокуту гріхів. Алегорії гріхів та гріховних пристрастей зображалися у вигляді химер, язичницьких потвор. Зображення звірів та рослин уособлювали світ природи, створений у перші дні творіння.

Входження в латенський період носіїв лужицької та германської ясторфської культур в поморську етнокультурну спільноту також засвідчують поховальні пам’ятки. Про вплив поховального обряду лужицької культури на поморський і на входження лужицького населення у склад поморського в цей період свідчить той факт, що в ці часи серед посуду, що супроводжував урни, були типово лужицькі горщики, а також те, що пізньолатенські поховання в поморській культурі майже завжди були індивідуальні, що свідчить про лужицький вплив [6, с. 98]. Існують різні спільні риси в поховальному обряді поморської і ясторфської культур (трупоспалення в урнах, звичай накриття урн мискою). В латенський період в поморській культурі замість лицьових урн використовувались горщики. В ясторфській культурі для урн теж застосовували горщики (а також глибокі миски-супниці). В поморській культурі (на території Польщі та Україні) і в ясторфській культурі звичай накриття урн мискою переважав. Поморська культура на заході межувала з ясторфською, тому очевидно, що звичай накриття урн мискою в латенський період потрапив в її середовище з ареалу ясторфської, оскільки в більш ранні часи він в ній не зафіксований. Ці факти свідчать про переселення носіїв ясторфської культури в поморський етнокультурний ареал. Л. Корякова пише про близькість ясторфської і поморської культур [11].

Хто такі вандали? Вандалами були германські «варвари», які розграбували Рим та заснували королівство в Північній Африці, яке процвітало близько століття, поки у 534 році нашої ери не поступилось силам вторгнення Візантійської імперії.

Середньовічне лицарство Лицарство — це символ Середньовіччя, один з головних його символів, і пояснювати це не потрібно. Лицарство — це, насамперед, кіннота. Лицар — це професійний кінний воїн: і іспанський та італійський кабальєро, і французький шевальє, трошки інше походження цього терміну в англійській та німецькій мовах, але скрізь лицар — це, перш за все, професійний кінний воїн. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов’язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII–ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі — те, чим Європа зобов’язана кочівникам, передусім, аварам.

І тут ми повертаємося до концепції модернізації. Існує два основних шляхи модернізації. Типовий європейський шлях полягає у поступовому повільному зростанні нових цінностей і соціальних практик, їхньому втіленні у нові соціальні інституції, що зростають знизу. Накопичення нового, модерного створює противагу старій політичній системі, що одного дня розв'язується революцією, кривавою або безкровною, і політична система також стає модерною, уможливлюючи подальший рух.