Середньовічний Хотин

В Україні в минулому відбувалися процеси, схожі на ті, що й в інших частинах Європи та світу. Тому історію України, як і всесвітню історію, поділяють на стародавній, середньовічний, новий і новітній періоди.

Романський стиль. Романський стиль панував у середньовічному мистецтві з X по XIII ст. В той час середньовічні держави були конгломератами окремих, замкнутих і вічно ворогуючих феодів (помість). Тому романське мистецтво було пройняте духом войовничості та самозахисту.

Середньовічне лицарство Лицарство — це символ Середньовіччя, один з головних його символів, і пояснювати це не потрібно. Лицарство — це, насамперед, кіннота. Лицар — це професійний кінний воїн: і іспанський та італійський кабальєро, і французький шевальє, трошки інше походження цього терміну в англійській та німецькій мовах, але скрізь лицар — це, перш за все, професійний кінний воїн. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов’язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII–ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі — те, чим Європа зобов’язана кочівникам, передусім, аварам.

Ці служби об'єднані між собою завдяки підбору біблійних псалмів, таким чином, що за тиждень проспівувався весь цикл з 150 псалмів. Малі часи (прима, терція, секста, нона) прості і строгі, тривають біля двадцяти хвилин кожний. Всі вони побудовані однаково і починаються з привітання, яке можливо, співалось подібно до: Священик: dominus vobiskum ( нехай буде з вами Господь) Збір: et cum spiritu tuo ( і з духом твоїм).

Критерії віднесення виникнення празької етнокультурної спільноти до великого масштабу: 1. Постання етносу є найвищим і завершальним етапом етногенезу будь-якого народу, що свідчить про великий масштаб виникнення празької етнокультурної спільноти. 2. Таким чином виникнення празької етнокультурної спільноти є поворотним моментом в етногенетичній історії українського етносу, оскільки її носії, крім того, що вони вже були східними слов’янами, а не східними праслов’янами, вони вже представляли зародок українського етносу. 3. Лінгвістичні дані Г. Півторака свідчать, що в V – VI ст. остаточно розпалась праслов’янська етномовна спільність [8, c. 43], що припадає на часи існування празької культури. 4. Етнопсихологічна консолідація слов’ян, яка в Ранньому Середньовіччі набула значних масштабів, що знайшло втілення в усвідомленні ними належності до одного слов’янського племені, етносу. В цей історичний період на всіх слов’ян поширюється етнонім sklave, що на думку В. Барана «визначає рівень їхньої свідомості» [2, с. 272]. Оскільки український етнос повністю сформувався в більш пізніші середньовічні часи, то празька етнокультурна спільнота не була в повній мірі завершальним і найвищим етапом його етногенезу. Ця етнокультурна спільнота представляла початковий етап українського етносу в Західнополісько-волинському регіоні, тому вона стояла на більш вищому рівні етногенетичного еволюційного розвитку, ніж попереднє слов’янське населення на території України.