Середньовічний Хотин

Лади Кожний псалом проспівувався по псалмових тонах, тобто мелодичних формулах, що відповідали різним ладовим системам.

Балтську приналежність поморської етнокультурної спільноти дослідники обгрунтовують наявністю балтських гідронімів на території її раннього поширення та археологічними даними (поховальний обряд). За даними В. Сєдова, по всьому ареалу поморської культури в VII – VI ст. до. н.е. (на території Польщі) знайдені сліди балтських гідронімів [13]. Є. Максимов зазначає, що гіпотеза про балтську приналежність поморської культури є найбільш достовірною [12]. Про участь носіїв східнопоморської групи лужицької культури у формуванні поморської етнокультурної спільноти свідчать різні спільні риси в їх поховальному обряді. В поморській культурі і в східнопоморській групі застосовувався обряд трупоспалення в урнах та існував звичай обставлення урн камінням [6, с. 95, 97]. Участь скандинавських племен у створенні цієї етнокультурної спільноти також підтверджують матеріали поховального обряду, а саме, наявність в ній лицьових урн та урнових будинків Як відомо, лицьові урни застосовувались в поховальному обряді поморської культури на її ранньому етапі. В. Сєдов пов’язує наявність лицьових урн в поморській культурі із міграцією в її ареал скандинавів [13]. Згідно з археологічними даними, лицьові урни на території Данії існували вже в пізньому неоліті. Зокрема, одна з таких урн знайдена у східній Данії. Її висота біля 11 см. [4, с. 37].

Отже, якщо під Середньовіччям ми розуміємо таку цивілізаційну систему, при якій ще не відійшло від людства розуміння своєї спорідненості з Богом та своєї відповідальності перед Ним, з всіма могутніми силами довіри до Творця, Якому люди ще не насмілилися закидати про Його остаточну смерть, то, взявши це за основу, ми можемо починати пошук загубленого нами протоколу нашого існування. Бо є підстави гадати, що саме тоді він і був загублений остаточно. І першою вправою було б з’ясування обставин, за якими ми відійшли від протоколу буття, визначення факторів, які завжди одні і ті самі, які сприяють невірному вибору шляху.

Але інша група дослідників, яких стає все більше, пов’язує носіїв милоградської культури з балтськими племенами (з одним їх відгалужень), зважаючи на її походження та поширення на території Південної Білорусі балтських гідронімів [1, с. 252]. На балтську приналежність милоградської етнокультурної спільноти вказує, зокрема, її поховальний обряд. За даними І. Свєшнікова, в милоградських похованнях в басейні р. Горинь захоронені лежали головою на схід. Зафіксовані також випадки поховань з орієнтацією на південний схід [9, с. 71-74]. Як відомо, східна орієнтація праслов’ян в північній Україні має балтське походження. Згідно лінгвістичних даних В. Барана, вся територія Прип’ятського Полісся вкрита балтськими гідронімами, які передують слов’янській гідро- і топонімії і слов’янським археологічним культурам [3, с. 80]. Ці лінгвістичні дані можуть свідчити про балтське походження милоградської культури. На думку дослідників, її носії перебували в певній ізольованості від південних сусідів, що могло виникнути внаслідок їх приналежності до іншого етномовного світу [1, с. 255].

Шість молитовних годин уставу складені з стародавнього кола богослужінь, куди входить меса (Трапеза Господня або Євхаристія) і Божественні служби: • заутреня - перед світанком; • лауди (« вихваляння», утреня) - на світанку; • пріма («час перший») - 6 ранку; • терція («час третій») 9 ранку; • секста («час шостий») - обід; • нона («час девятий») - 3 година дня; • вечірня - біля шостої ввечері; • повечір'я («комплеторій») - в кінці дня.