Середньовічний Хотин

Деякі частини його уставу ввійшли у деякі протестантські богослужіння, наприклад, доповнення славослів'я «gloria» до закінчення псалмів.

Музика не прагне передати значення тексту, вона скоріше орнаментує слова, організовуючи їх в пісню. Висхідна гама з самого початку псалма (що співав кантор або священик) допомагала всім присутнім настроїтись на використовуваний в даному випадку лад. Кантор повинен підібрати вокальний діапазон, зручний для всіх зібраних.

Спів псалмів підпорядковується цьому ж принципу. Вірші псалмів на івриті розділені на доповнюючі одна одну половинки, тому музика йде за цією граматичною конструкцією. Кожний вірш проспівується на основній декламаційній ноті, яка називається «тенором» (від латинського tenere, тобто тримати). Середина вірша відрізняється простим мелодичним відхиленням, що називається «медіантою» (що означає "середина дороги"), а кінець особливий деякою складнішою мелодичною фігурою, що називається «закінченням».

Повість минулих літ «Повість минулих літ» — це, здавалося б, основа основ, історія Давньої Русі. Цей текст дійсно досить цікавий. Втім, це умовно виділений текст з умовною датою. Тобто самої «Повісті минулих літ» в окремому списку не існує. З неї починається переважна більшість літописних зведень, але навіть назва ця умовна, вона подається за першими рядками Лаврентіївського списку 1377 року.

Антифон Антифон був відмінною рисою середньовічної псалмодії. В деяких псалмах є короткий приспів, який звучить після кожного вірша. Прикладом цього є псалми «Алилуя», що були розділені окликами «Алилуя». Тисячі таких прикладів складались в середньовічні часи і розміщувались між віршами псалма для того, щоб дати духовний коментар чи підкреслити тему богослужіння. Слова могли були взяті як із самого псалма, так і з іншого місця Писання. Як би то не було, якщо цей приспів чергувався з віршами псалма, то він і називався антифоном (з грецької «той, що звучить пізніше»).