Середньовічний Хотин

Усвідомлення цього факту рятує світи від хаосу, не лише комп’ютерні, а будь які. Бо будь що відбувається за протоколом. Горіх росте за вікном за певним протоколом, що його Господь Бог прописав для горіху, кицька народжує кошенят, а не крокодильчиків, бо є прописаний протокол, тобто програма розвитку і існування для кошеняти, як і для всього живого, або такого, що рухом та розвитком у часі та просторі імітує життя. Літак летить, чи зникає з радарів та зазнає катастрофи – знов таки за протоколом, або через порушення протоколу, що його конструктори прописали. Немає протоколу – немає життя, немає розвитку ситуації. І навпаки, є життя, шукай протокол, а за протоколом – конструктора, або Конструктора. Це найголовніший доказ Божого буття.

Також про «відродження середньовіччя» згадувалося кожен раз, коли в останні 200-250 років переслідували інакомислячих. При цьому малася на увазі інквізиція, невігластво «темних століть», брак розуміння механіки світу, вузькість та фанатизм в світогляді. Але і уславлений Ренесанс не був буквальним втіленням духу «дохристиянського» Риму та Греції, бо там, серед яскравого язичництва, було багато всього непишного, як те саме переслідування інакомислячих, до речі. Християнська церква не має авторського права на інквізицію. Отже Ренесанс був поверненням до ідеального золотого віку, як його уявляли філософи, поети та художники при дворі Лоренцо Пишного та при інших дворах.

Середньовіччя створило свої особливі форми художнього вираження, що відповідали світогляду даної епохи. Мистецтво було одним із засобів осягнення абсолютної ідеї, божественної істини. Тому йому характерні такі риси, як символізм та алегоричність. Середньовічне мистецтво було релігійне, тому що воно формувалось у сфері релігійного мислення. Як церква, так і світське мистецтво цього періоду, було єдиним за стилем, який значною мірою визначався вченням християнства, його ставленням до світу. Головним завданням мистецтва було втілення божественного начала.

Наш край здавна був небайдужим до шкільництва. Від XV-XVI ст. дійшли дані про парафіяльні школи у містах і селах Закарпаття. В Ужгороді така школа уперше згадується 1401 р. Пізніше такі ж школи було відкрито у Берегові 1467 р. та Мукачеві 1552 р., а також у Севлюші і Хусті, ряді марамороських містечок – Тячеві, Сиготі, Солотвині.

Державний устрій Візантії Візантійська імперія була єдиною древньою державою в Європі та Передній Азії, апарат влади якої вцілів в епоху великого переселення народів. Візантія була безпосередньою наступницею Пізньої Римської імперії, але її класова структура докорінно змінилась в VII—XI сторіччях: з рабовласницької держави Візантія поступово перетворилась на феодальну. Однак такі пізньоримські інститути, як розгалужений апарат центральної влади, податкова система, правова доктрина непорушності імператорської єдинодержавності, збереглись в ній без принципових змін, і це багато в чому зумовило своєрідність шляхів її історичного розвитку.