Середньовічний Хотин

Входження в латенський період носіїв лужицької та германської ясторфської культур в поморську етнокультурну спільноту також засвідчують поховальні пам’ятки. Про вплив поховального обряду лужицької культури на поморський і на входження лужицького населення у склад поморського в цей період свідчить той факт, що в ці часи серед посуду, що супроводжував урни, були типово лужицькі горщики, а також те, що пізньолатенські поховання в поморській культурі майже завжди були індивідуальні, що свідчить про лужицький вплив [6, с. 98]. Існують різні спільні риси в поховальному обряді поморської і ясторфської культур (трупоспалення в урнах, звичай накриття урн мискою). В латенський період в поморській культурі замість лицьових урн використовувались горщики. В ясторфській культурі для урн теж застосовували горщики (а також глибокі миски-супниці). В поморській культурі (на території Польщі та Україні) і в ясторфській культурі звичай накриття урн мискою переважав. Поморська культура на заході межувала з ясторфською, тому очевидно, що звичай накриття урн мискою в латенський період потрапив в її середовище з ареалу ясторфської, оскільки в більш ранні часи він в ній не зафіксований. Ці факти свідчать про переселення носіїв ясторфської культури в поморський етнокультурний ареал. Л. Корякова пише про близькість ясторфської і поморської культур [11].

Зарубинецька етнокультурна спільнота виникла внаслідок декількох етнічних процесів – інтеграційно-парціаційно-консолідаційно-еволюційно-трансформаційним шляхом. Парціаційно-консолідаційно-еволюційний процеси стосуються лише постання східних праслов’ян у її складі. Поліський варіант зарубинецької етнокультурної спільноти сформували поморсько-підкльошева і милоградська етнічні основи (і можливо носії колишніх культурних пам’яток типу Могиляни) шляхом інтеграції. Ця етнокультурна спільнота постала на трьох етнічних основах, а в цьому регіоні – на двох, тому загальний шлях її виникнення – трансформаційний.

Всі ці погляди нагадують спробу трьох сліпих з відомої притчі дослідити слона, обмацуючи його з різних боків. Економічні, політичні та ціннісно-ментальні епохи перетинаються, мов різнобарвні хвилі, і не дають точних меж. Але ми можемо визначити декілька основних типів суспільств, що характеризуються певними ознаками економічних відносин, політичних систем та переважаючих цінностей, від яких існують ті або інші відхилення.

У ХІІ –ХІІІ століттях почали з’являтись закони, що визначали діяльність закликальників. У вищезгаданому «Реєстрі ремесел і торгівлі Парижа» вказу­валося: «Ніхто не може і не повинен закликати і тягнути покупця, який знаходиться біля іншої ляди або в іншій лавці; якщо хтось так зробить, він сплатить королю 5 су штрафу і 5 су цеху». Англійські статути XIV ст. попереджали: «Ніхто не має права рекламувати будь-що своїм криком. Якщо хтось так зробить, намісник має пра­во притягти його до суду й оштрафувати. Іншим разом у нього може бути відібрано все майно».

Цінності громадян здебільшого раціоналістичні, орієнтовані на розвиток і прогрес, кар'єру та навчання, часто секулярні, а соціальні ліфти різноманітні й відкриті.