Середньовічний Хотин

Для нас ці застереження Павла дуже важливі, бо сьогодні ми спостерігаємо спроби відновити в суспільній культурологічній думці не «готичне» світосприйняття, а гностичне – саме те, що є єрессю за визначенням Павла (і інших апостолів, Івана, перш за все). Гностичними є спроби відійти від фундаментальних істин християнства, замінивши їх псевдодуховними побудовами в маніхейському стилі чи в стилі Юліана Відступника, чи в манері пізніших єресей катарів чи розенкрейцерів, чи халдейських, чи єгипетських жреців, чи старокєльтських, друїдських чаклунів, чи кабалістичних намагань обчислити Бога своїм розумом, чи атеїстичне намагання здивувати Творця (ніхто так не вірить в існування Господа Бога, як атеїсти, які постійно роблять все з оглядкою саме на Нього) і зробити щось величніше, чого б Він від нас не чекав – як от збудувати комунізм, скажімо. Та багато є різновидів єресі, що й казати.

Таким чином можна погодитись з думкою, що підкльошеву культуру представляли давні слов’яни, але вірогідно, що крім них до її складу входили племена й неслов’янського походження, зокрема, германського. Про це свідчить той факт, що, за даними В. Барана, Д. Козака та Р. Терпиловського, перебування слов’ян на території Польщі до VI ст. не засвідчено археологічними пам’ятками [10]. Очевидно, що це не може бути викликано тим, що праслов’яни повністю запозичили культуру неслов’янських племен. Крім того, оскільки однією із основ формування підкльошевої культури були поморські племена, то вірогідно, що до її складу входило й балтське населення.

Хто такі готи? Готами були люди, які процвітали в Європі зі стародавніх часів до Середньовіччя. Іноді згадувані як «варвари», вони відомі тим, що розграбували місто Рим у 410 році нашої ери. Однак, за іронією долі, їм часто приписують допомогу у збереженні римської культури.

Отже іронія зрілого розуму - це відношення до своїх обмежень. Наскільки людина пройшла шляхом Христа видно по її все більш спокійному відношенню до своїх поразок та здобутків, до так званого «життєвого успіху», в тому числі і на духовних теренах.

Аби перепочити від великої кількості інформації, отриманої під час екскурсії, та переосмислити її, присутнім запропонували уявити себе придворними гостями і переглянути танець для королеви, який танцюють лише дівчата. Середньовічні мотиви й танець закінчилися, а приємні сюрпризи — ні. Наступним етапом нічної екскурсії стала презентація одягу середньовічних дам. Кожна присутня пані могла відкрити для себе тонкощі та хитрощі гардеробу тогочасної жінки, які були схожими на капустини, адже одяг складався з багатьох деталей. Найбільш сокровенним для жінки була білизна з білого льону, яку в жодному разі не можна було показувати оточуючим. Важливим елементом жіночого гардеробу був пояс, який був окрасою та мірилом достатку, бо чим довшим він був, тим заможнішою була пані. Змінні рукави обов’язково мали б бути темного кольору, адже що темніший тон тканини, то заможнішою вважали жінку. Також змінні рукави служили для того, аби за допомогою однієї сукні та декількох пар рукавів можна було урізноманітнити гардероб. Окрім того, рукав міг бути подарунком для коханого чоловіка, відтак, коли дівчина знімала рукав із власної руки та дарувала своєму обранцеві, це була своєрідна клятва у вірності та коханні. За довжиною та гучністю головних уборів (покривал і шоперонів) також визначали статус особи, бо в середині в них були кульки, які при русі жінки дзвеніли. На ноги одягали шози — довгі шкарпетки та взуття. Демонстрацію жіночого одягу змінив показ чоловічого, який мав бути як у справжнього рицаря — зручним і захищати від несподіваних нападів ворогів.