Середньовічний Хотин

У Мукачівській єпархії школа здавна існувала на Чернечій горі. 1627 р. Г. Бетлен надав єпископові І. Григоровичу право відкривати духовні школи з широкою програмою. Біля шкіл зосереджувалася церковна освіченість Священики по селах мали свої бібліотеки. Найбільша бібліотека була при Мукачівському монастирі. Слов’янські книги привозилися зі Львова, Києва, Почаєва, Москви, Чернігова, Супрасля, Острога, Рохманова, Унева. Крім того, слов’янські друкарні були у Будині, Трнаві, Відні, Бухаресті, звідки теж привозили книжки на Закарпаття. Ще раніше книжки привозилися з Брашова, Кракова, Венеції, Себеша. У Мукачівській єпархії сформувався реальний книготорговий ринок.

Як відомо, в другій половині I ст. н.е. зарубинецька етнокультурна спільнота розпалась. Внаслідок розпаду єдності східнопраслов’янських племен виникли дві зони етногенезу східних слов’ян, однією з яких була зубрицька етнокультурна спільнота, а іншою – пізньозарубинецька. Перша з них охоплювала Західнополісько-волинський регіон та інші, більш південні українські землі.

Незважаючи на те, що Західнополісько-волинський регіон був географічною та етнокультурною периферією українських земель, на його території впродовж досліджуваного періоду відбувались активні етнотворчі процеси. Але очевидно, що таке окраїнне, пограничне положення цього регіону та потужні міграції племен в середньолатенсько-пізньоримський періоди зумовили особливості етногенетичних процесів на його території. Наприклад, однією із етнічних основ формування етнокультурних спільнот в цьому регіоні в середньолатенсько-ранньоримські часи завжди були прийшлі племена, а в пізньоримський період вони були єдиною етнічною основою створення вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення. Це стосується також й знищення процесу етногенезу східних слов’ян і повна (чи майже повна) зміна населення в пізньоримський період.

Але ми б не звернулися до готики, якби не мали на увазі стійке протистояння «єресі», та намагання відокремити правду від єресі, - напрямок волі, яким так різко відзначилася та романтична та ідеалістична епоха.

Відродження тамплієрської тематики в масовій літературі (і на подив, не тільки в масовій) як раз свідчить про намагання протиставити середньовічному абсолютному сприйняттю Бога всілякі нео-язичницькі ментальні конструкти під виглядом відродження «духовної культури». Це стосується і цікавості до так званого «жіночого міфу», і до спроб «вивести» Христа із гностичних вірувань, намагань довести, начебто Його «сторі» (story) була вторинною по відношенню до гностичних уявлень про всесвіт і про деміургічну постать у всесвіті. Всі ці інтелігентські забавки приведуть до накручування зайвих кіл і до втрати часу і енергії пізнання, а не до просування до істини, не до з’ясування нашого первопротоколу буття. Хоча ця теза потребує доказів. Це було б вправою номер два.