Середньовічний Хотин

1655 р. цісар Фердинанд ІІІ на прохання єпископа Партенія затвердив школу при Мукачівському монастирі для підготовки священиків. Характерним є лист мукачівського ченця Гедеона Торчинського, де він просить у цісаря допомоги на школу і вказує, що у монастирі є 12 монахів (учителів), у школі є 8 дяків, учнів – 20, усі дуже злиденні. Подібні прохання до цісаря і папи повторювалися 1668, 1672 і 1689 р.

Вибір сюжетів і розміщення зображень регламентували правила, встановлені церквою. Сукупність зображень, розподіл їх по фасадах соборів відбивали систему релігійного світорозуміння епохи. Скульптура у готичному храмі присутня скрізь - на фасадах, карнизах, порталах, галереях та капітелях колон, під зводами капел, на гвинтових східцях, на водогінних трубах, на консолях та інших місцях. Наприклад, кожен із французьких соборів в Шартрі, Ам'єні та Реймсі нараховує біля двох тисяч скульптурних творів1.

Іншого пояснення такому знущанню з досить простого податку ми просто не бачимо. Адже якби законодавець заглибився в історію питання, він легко виявив би, що запропонована ним модель оподаткування нерухомості є другою історичною формою побудинкового оподаткування, яка прийшла на зміну вогнищним, подимним, попічним зборам, що стягувалися з власників житлових будинків у ті далекі часи, коли будівлі були приблизно одноманітними. Зі зростанням нерівності жител платежі трансформувалися в податок, аналогічний сучасному українському — будинки оподатковувалися за кількістю вікон і дверей (у нашому випадку — за кількістю метрів). До речі, в окремих країнах, наприклад у Франції, такий податок мав безпосередній вплив навіть на архітектуру. Так ось, на зміну характерній для XVI—XVII ст. у Європі й для XXI ст. в Україні практиці вже у XVIII ст. прийшла нова концепція оподаткування нерухомості. Класик фінансової науки І.Янжул іще 1893 р. писав, що "об'єктом побудинкового податку повинен слугувати чистий дохід з будинку".

Увійшовши всередину та пройшовши темним коридором, ми потрапили до ледь освітленої зали, де на нас чекали ведучі, екскурсоводи та мешканці середньовіччя (перевдягнуті, звісно). Коли вже всі облаштувалися на своїх місцях, у залі настала мертва тиша. Інтрига зростала. А терпкий присмак сирості та історії переплелися з ледь чутним мотивом середньовічної музики. За мить на очах у присутніх розпочався справжній рицарський бій. Троє молодих людей у рицарських шатах чудово провели поєдинок не на життя, а на смерть І, звісно, усе, як у житті — залишився тільки один переможець, який отримав у винагороду меч, невід’ємний атрибут середньовічного рицаря. На зміну рицарям з’явилися дівчата, які під тужливу музику танцювали сумний танець Смерті. Та це був лише початок, далі на фанатів історії чекала екскурсія нічним «Арсеналом». Екскурсоводи були в образі історичної особи, рицаря чи прекрасної дами, дехто був у чорній мантії, яка надавала загадковості та чарівності особі, з уст якої лунали рядки історії. Однак час від часу історичні відомості не долітали до вух слухачів, чи то через велику кількість охочих послухати екскурсію, чи то через неуважних, які відволікали власну увагу оточуючих на деталі експонатів. Поза тим, екскурсія була цікавою, пізнавальною та довготривалою.

Найбільш популярна зараз західна музика використовує два лади: мажор і мінор. Вони визначаються певними інтервалами, що формують їх. Мажорний починається з двох великих секунд, тобто інтервалів з одного тону, а мінор починається великою і малою секундами, з тону і півтону. Таким чином лади визначаються не назвами нот, а певною послідовністю інтервалів. Крім цього, музичні пасажі можуть бути проведені в контрастних ладах, що буває обумовлено не тільки зміною мажору на мінор, але і зміною тонального плану. Зіткнення і напруга, що виникає при цьому, є одним з важливих засобів створення ефекту розвитку і формування сюжету в більш великих музичних творах.