Середньовічний Хотин

Собори будувались на замовлення міських комун. Вони символізували не тільки могутність церкви, а й силу та вольності міст. Ці монументальні споруди зводились протягом десятків і сотень років.

Середньовічні собори були своєрідними кам'яними енциклопедіями універсальних знань, «біблійним світом», а для більш освічених глядачів вони слугували втіленням християнських догм та уявлень про світ. Через декілька століть середньовічна Західна Європа набуде сформовану художню мову та систему образів.

Гімни такого типу першими почали використовувати східні християни. Гімни стали важливою складовою візантійської літургії. Їх використання в західній церкві було запроваджено Амвросієм (єпископом Мілану з 374р.). Він сам складав багато гімнів, але ми знаємо лише чотири, які точно належать йому: «Aeterne rerum conditor», « Deus Creator omnium», «Iam surgit hora tertia», «Veni redemptor gentium».

По-друге, це принцип іронії. Наша постмодерна готика не є готикою старокатолицькою, «наша» готика з іронією відноситься до того світорозуміння, яке відтворювало реальність себе у категоріях логічних, схоластичних, яке потребувало диспуту як форми утворення правдивих уявлень про світ. Психічна готика не формулює свої тези в диспутах, вона визнає одкровення через подібність досвіду до новозаповітних зразків. І приймає за правду тільки те, що пройшло через досвід, своє проживання життєвого досвіду Христа, як Він і казав «Ви питимите Мою чашу, і будете хреститися хрещенням, що Я ним хрещуся. А сидіти праворуч Мне та ліворуч – не Моє це давати, а кому від Мого Отця те вготовано» (Мат. 20:23). Але і до себе ми маємо ставитися з певною долею іронії. Це здобуток зрілості. Як казав апостол Павло: «а для мене то найменше, щоб судили мене ви, чи суд людський, бо я й сам не суджу себе. Я бо проти себе нічого не знаю, але цим не виправдовуюсь; Той же, Хто судить мене, то Господь. Тому не судіть передчасно нічого, аж поки не прийде Господь, що й висвітлить таємниці темряви та виявить задуми сердець, і тоді кожному буде похвала від Бога» (1Кор. 4:3-5)

Існує декілька гіпотез походження поморської етнокультурної спільноти. Різноманітні наукові дані дослідників свідчать про те, що найбільш прийнятною слід вважати ту гіпотезу і її притримається В. Сєдов [13], згідно якої у формуванні поморської культури взяли участь балтські племена, носії лужицької культури, зокрема її східнопоморська група, та германське скандинавське населення.