Середньовічний Хотин

Не всі християни були згідні з такою крайністю в розумінні життя в вірі. Іспанська монахиня Ігірія, яка на початку V ст. побувала в Єрусалимі, в своєму щоденнику описувала життя християн того часу. Вона описує недільне богослужіння. Перше, що вона побачила - це великий натовп людей, який зібрався біля дверей церкви. Вони прийшли завчасно, щоб напевно потрапити до середини:

Таким чином можна погодитись з думкою, що підкльошеву культуру представляли давні слов’яни, але вірогідно, що крім них до її складу входили племена й неслов’янського походження, зокрема, германського. Про це свідчить той факт, що, за даними В. Барана, Д. Козака та Р. Терпиловського, перебування слов’ян на території Польщі до VI ст. не засвідчено археологічними пам’ятками [10]. Очевидно, що це не може бути викликано тим, що праслов’яни повністю запозичили культуру неслов’янських племен. Крім того, оскільки однією із основ формування підкльошевої культури були поморські племена, то вірогідно, що до її складу входило й балтське населення.

Монастирські традиції Та легкість, з якою християнство надбало статус імператорської релігії, деяким віруючим здавалася неналежною і навіть викликала протест. Антоній був першим, хто заявив, що незмінною основою християнського життя є крайній аскетизм. Умертвіння плоті має відбуватись підчас молитви, посту і ізольованого життя, а саме в Єгипетській пустині. За прикладом Антонія пішло багато людей, які прагнули повністю посвятити себе Богу.

Спів псалмів підпорядковується цьому ж принципу. Вірші псалмів на івриті розділені на доповнюючі одна одну половинки, тому музика йде за цією граматичною конструкцією. Кожний вірш проспівується на основній декламаційній ноті, яка називається «тенором» (від латинського tenere, тобто тримати). Середина вірша відрізняється простим мелодичним відхиленням, що називається «медіантою» (що означає "середина дороги"), а кінець особливий деякою складнішою мелодичною фігурою, що називається «закінченням».

Тримається вітраж на залізній арматурі, що закріплена у кам'яних амбразурах та сплетіннях віконних прорізів. Звичайними сюжетами для вітражів були сцени із Старого та Нового Завіту, житія святих, а також зображення Страшного суду. Характерним вікном у готичному соборі була кругла «роза» над центральним порталом, як правило, у вигляді орнаментального вітража.