Середньовічний Хотин

Отже, хай нiхто не осуджує вас за їжу або питво, чи за яке свято, або за новий мiсяць, або за суботу: це – тiнь майбутнього, а тiло у Христi. Hехай нiхто не зваблює вас самовiльною смиренномудрiстю та служiнням ангелiв, втручаючись у те, чого не бачив, безрозсудно величаючись тiлесним своїм розумом i не тримаючись голови, вiд якої все тiло, з’єднуване i змiцнюване суглобами та зв’язками, росте зростом Божим. Отже, якщо ви з Христом померли для стихiй свiту, то для чого ви, як тi, що живуть у свiтi, дотримуєтесь постанов: не доторкайся, не споживай, не займай все нищи вживанням – за заповiдями та вченням людським. Воно має тiльки вигляд мудрости в самовiльному служiннi, смиренномудростi та виснаженнi тiла, але не має будь-якого значення‚ крім хіба насичення плотi.

Пізнє Середньовіччя. Страшні часи як для західної, так і для Східної Європи. Коли на Заході людей викошує Великий Голод, Чорна Смерть та Інквізиція, то для Русі найголовніше горе – це монголи. Вони руйнують міста та знищують тамошнє населення. Монгольське іго відкинуло Русь на декілька століть назад, та на довгі віки знищило українську державність.

«Поки вони чекають, співаються гімни і антифони; після кожного гімну чи антифону читається молитва.

У Мукачівській єпархії школа здавна існувала на Чернечій горі. 1627 р. Г. Бетлен надав єпископові І. Григоровичу право відкривати духовні школи з широкою програмою. Біля шкіл зосереджувалася церковна освіченість Священики по селах мали свої бібліотеки. Найбільша бібліотека була при Мукачівському монастирі. Слов’янські книги привозилися зі Львова, Києва, Почаєва, Москви, Чернігова, Супрасля, Острога, Рохманова, Унева. Крім того, слов’янські друкарні були у Будині, Трнаві, Відні, Бухаресті, звідки теж привозили книжки на Закарпаття. Ще раніше книжки привозилися з Брашова, Кракова, Венеції, Себеша. У Мукачівській єпархії сформувався реальний книготорговий ринок.

Але, здається, є хороша новина – ми – людство - маємо дещо в концептуальному арсеналі, до чого є сенс нарешті звернутися, подібно тому, як в 15 столітті такі самі розумники звернулися до Платона і до язичництва в мистецтві та філософії, що інші творці термінів потім назвали епохою Ренесанса, або Відродженням. Ми в своєму постмодерному світі, котрому в усьому начебто бракує свого власного досі невідомого досвіду, вже оголосили про смерть всього на світі, бо було майже все: повернення до всіх форм володарювання та мистецьких схем, комерціалізували вже всіх і вся, але ще не пройшли справжнього «відродження», тобто осмислення і прийняття переробленого досвіду Середньовіччя з його мисленням та відчуттям, з його поняттєвим апаратом.