Середньовічний Хотин

Урок анатомії. Рембрандт. | Фото: disgustingmen.com. Дуже часто тяга до знань призводила до того, що студенти, які не задовольнившись практикумом по анатомії вдень, відправлялися викопувати трупи вночі, щоб продовжити вивчення людського тіла. Деякі крали трупи ще «тепленькими», тобто прямо з шибениці. У Монпельє (Франція), наприклад, існувала ціла мережа інформаторів, які завжди знали, коли і де відбудуться похорони.

Але папа Григорій був би дуже здивований, що найбільшу відомість йому принесли ті зміни, які відбулись в музиці Римської літургії підчас його правління. Ця заслуга приписується йому лише завдяки легендам, що склали пізніше автори середньовіччя. Найбільш відомий сюжет - Григорій записує музику, яку диктує йому Святий Дух. Саме ця давня традиція дала назву - «григоріанський хорал» - одному з дуже багатих напрямків у християнській музиці.

У ХІ – ХІІ столітті дуже стрімко почала розвиватись знакова система – геральдика. Найпопулярнішими були лицарські герби, торгові й цехові, герби міст, країн. Спеціально позначалась продукція каменярів, зброярів, гончарів, а знак цехової гільдії був гарантом якості та ніс рекламний характер.

Середньовічне лицарство Лицарство — це символ Середньовіччя, один з головних його символів, і пояснювати це не потрібно. Лицарство — це, насамперед, кіннота. Лицар — це професійний кінний воїн: і іспанський та італійський кабальєро, і французький шевальє, трошки інше походження цього терміну в англійській та німецькій мовах, але скрізь лицар — це, перш за все, професійний кінний воїн. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов’язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII–ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі — те, чим Європа зобов’язана кочівникам, передусім, аварам.

Зарубинецька етнокультурна спільнота виникла внаслідок декількох етнічних процесів – інтеграційно-парціаційно-консолідаційно-еволюційно-трансформаційним шляхом. Парціаційно-консолідаційно-еволюційний процеси стосуються лише постання східних праслов’ян у її складі. Поліський варіант зарубинецької етнокультурної спільноти сформували поморсько-підкльошева і милоградська етнічні основи (і можливо носії колишніх культурних пам’яток типу Могиляни) шляхом інтеграції. Ця етнокультурна спільнота постала на трьох етнічних основах, а в цьому регіоні – на двох, тому загальний шлях її виникнення – трансформаційний.