Середньовічний Хотин

Хоча ця адміністративна залежність була досить хиткою. На території Київського князівства творився справжній правовий хаос. Київ остаточно втратив свій столичний статус після зруйнування його Батиєм (1240 рік). З 1246 року титулярним князем тут був владимиро-суздальський Ярослав Всеволодович, який поставив свого намісника. Пізніше – Олександр Невський, влада якого також була номінальною. З 1263 року татари дозволяють князювати у Києві нащадкам владимирських князів. З 1263 по 1271 рік Київська земля вважалася володінням брата Олександра Невського Ярослава Ярославовича. Однак він також не жив у місті, задовольняючись формальним визнанням його влади з боку київського боярства.

Такі країни зазвичай не витримують першого військового удару і розсипаються на друзки. Чому ж ми встояли? Чому сьогодні наша сила більша, ніж торік? Будь-хто впевнено відповість: завдяки волонтерам та добровольцям, завдяки сильному громадянському суспільству.

На сторінках підручника перед вашими очима постануть хоробрі князі, гордовиті бояри, мудрі діячі церкви і талановиті будівничі. У вас буде можливість зазирнути за завісу часу й спробувати зрозуміти дії та вчинки людей, котрі жили задовго до вашого народження. Дізнавшись про їхній внесок у події українського середньовіччя, ви зможете переконатися, як багато вони зробили для своєї Батьківщини. Це дозволить вам зрозуміти, чому можна стверджувати, що в цей складний і далекий час закладалися підвалини майбутньої незалежної України.

Ці факти свідчать про різноетнічність населення в цьому регіоні в середньолатенський період. В моїй статті «Етногенетичні процеси на Західному Поліссі і Західній Волині (скорочено — Західнополісько - Волинський регіон) із середньолатенського періоду по раннє Середньовіччя» [7] етногенетичні процеси, що відбувались на цій території і впродовж цього хронологічного простору на основі типологічного методу були класифіковані за рівнем їх масштабу: великий масштаб, середній масштаб, малий масштаб і були обгрунтовані критерії такого поділу. Але в результаті подальших досліджень був виокремлений ще один масштаб, який вищий за середній і нижчий за великий (проміжний) і до нього відноситься виникнення райковецької етнокультурної спільноти. Поглиблене вивчення історії виникнення празької етнокультурної спільноти привело до висновку, що цю історичну подію слід відносити до великого масштабу.

Перестрибувати при цьому не можна, адже кожен етап розвитку забезпечує суспільству необхідні для подальшого руху інституції та практики, а людям — цінності та парадигми мислення. Отже, наш рух має бути швидким, аби не обпектися.