Середньовічний Хотин

Якби ці вставочки співались після кожного вірша, то служба була б дуже довгою, тому була домовленість співати лише на початку і в кінці.

Потім єпископ під звуки гімнів йде до Хреста і люди з ним. Знову читається псалом і молитва. Тоді він благословляє віруючих і дає відпущення гріхів.

Після цього співається гімн та три псалми. Пізніше звучить фрагмент з Писання, який проголошує читець і йому відповідає народ. Коротке відпущення завершує богослужіння.

Як відомо, в другій половині I ст. н.е. зарубинецька етнокультурна спільнота розпалась. Внаслідок розпаду єдності східнопраслов’янських племен виникли дві зони етногенезу східних слов’ян, однією з яких була зубрицька етнокультурна спільнота, а іншою – пізньозарубинецька. Перша з них охоплювала Західнополісько-волинський регіон та інші, більш південні українські землі.

Аби перепочити від великої кількості інформації, отриманої під час екскурсії, та переосмислити її, присутнім запропонували уявити себе придворними гостями і переглянути танець для королеви, який танцюють лише дівчата. Середньовічні мотиви й танець закінчилися, а приємні сюрпризи — ні. Наступним етапом нічної екскурсії стала презентація одягу середньовічних дам. Кожна присутня пані могла відкрити для себе тонкощі та хитрощі гардеробу тогочасної жінки, які були схожими на капустини, адже одяг складався з багатьох деталей. Найбільш сокровенним для жінки була білизна з білого льону, яку в жодному разі не можна було показувати оточуючим. Важливим елементом жіночого гардеробу був пояс, який був окрасою та мірилом достатку, бо чим довшим він був, тим заможнішою була пані. Змінні рукави обов’язково мали б бути темного кольору, адже що темніший тон тканини, то заможнішою вважали жінку. Також змінні рукави служили для того, аби за допомогою однієї сукні та декількох пар рукавів можна було урізноманітнити гардероб. Окрім того, рукав міг бути подарунком для коханого чоловіка, відтак, коли дівчина знімала рукав із власної руки та дарувала своєму обранцеві, це була своєрідна клятва у вірності та коханні. За довжиною та гучністю головних уборів (покривал і шоперонів) також визначали статус особи, бо в середині в них були кульки, які при русі жінки дзвеніли. На ноги одягали шози — довгі шкарпетки та взуття. Демонстрацію жіночого одягу змінив показ чоловічого, який мав бути як у справжнього рицаря — зручним і захищати від несподіваних нападів ворогів.