Середньовічний Хотин

Критерії віднесення виникнення райковецької етнокультурної спільноти до проміжного масштабу, що більший за середній і менший за великий: 1. Райковецька етнокультурна спільнота була лише продовженням початкового етапу українського етносу, що сформувався в часи празької культури. 2. Але згідно наукових даних В. Барана, ця етнокультурна спільнота охоплювала майже всі східнослов’янські племена (за виключенням сіверян) [1, с. 280], що свідчить про більш вищий рівень консолідаційних процесів в ці часи, ніж в I половині Раннього Середньовіччя. Тут слід зазначити, що крім райковецької етнокультурної спільноти в II періоді Раннього Середньовіччя на українських землях існували й інші слов’янські етнокультурні спільноти. Зубрицька етнокультурна спільнота охоплювала лише частину праслов’ян і вони в ній не становили монолітної спільності, оскільки вона була різноетнічною. 3. Райковецька етнокультурна спільнота, на відміну від зубрицької, була носієм початкового етапу українського етносу, її представляли слов’яни і загалом серед всіх етнокультурних спільнот впродовж досліджуваного періоду вона мала найбільший рівень консолідації. Тому масштаб виникнення райковецької етнокультурної спільноти більший за середній і менший за великий.

Цінності громадян здебільшого раціоналістичні, орієнтовані на розвиток і прогрес, кар'єру та навчання, часто секулярні, а соціальні ліфти різноманітні й відкриті.

Основним видом мистецтва у романський період була архітектура. її можна назвати церковною, тому що церква була головним замовником шедеврів мистецтва. Важливим архітектурним завданням стало створення кам'яного монастирського храму, який задовольняв би вимоги церковної служби. Церковна романська архітектура опиралася на досягнення каролінзького періоду і розвивалася під впливом античного, сірійського, візантійського та арабського мистецтв. Головним типом храму була базиліка, але вже значно ускладнена в плані та композиції. Внутрішня частина храму прикрашалася монументальними розписами - фресками.

Середньовіччя створило свої особливі форми художнього вираження, що відповідали світогляду даної епохи. Мистецтво було одним із засобів осягнення абсолютної ідеї, божественної істини. Тому йому характерні такі риси, як символізм та алегоричність. Середньовічне мистецтво було релігійне, тому що воно формувалось у сфері релігійного мислення. Як церква, так і світське мистецтво цього періоду, було єдиним за стилем, який значною мірою визначався вченням християнства, його ставленням до світу. Головним завданням мистецтва було втілення божественного начала.

Критерії віднесення виникнення празької етнокультурної спільноти до великого масштабу: 1. Постання етносу є найвищим і завершальним етапом етногенезу будь-якого народу, що свідчить про великий масштаб виникнення празької етнокультурної спільноти. 2. Таким чином виникнення празької етнокультурної спільноти є поворотним моментом в етногенетичній історії українського етносу, оскільки її носії, крім того, що вони вже були східними слов’янами, а не східними праслов’янами, вони вже представляли зародок українського етносу. 3. Лінгвістичні дані Г. Півторака свідчать, що в V – VI ст. остаточно розпалась праслов’янська етномовна спільність [8, c. 43], що припадає на часи існування празької культури. 4. Етнопсихологічна консолідація слов’ян, яка в Ранньому Середньовіччі набула значних масштабів, що знайшло втілення в усвідомленні ними належності до одного слов’янського племені, етносу. В цей історичний період на всіх слов’ян поширюється етнонім sklave, що на думку В. Барана «визначає рівень їхньої свідомості» [2, с. 272]. Оскільки український етнос повністю сформувався в більш пізніші середньовічні часи, то празька етнокультурна спільнота не була в повній мірі завершальним і найвищим етапом його етногенезу. Ця етнокультурна спільнота представляла початковий етап українського етносу в Західнополісько-волинському регіоні, тому вона стояла на більш вищому рівні етногенетичного еволюційного розвитку, ніж попереднє слов’янське населення на території України.