Середньовічний Хотин

Для того щоб вам було зручніше працювати з підручником, необхідно звертати увагу на розміщені на його сторінках позначки та їхнє значення.

Основним видом мистецтва у романський період була архітектура. її можна назвати церковною, тому що церква була головним замовником шедеврів мистецтва. Важливим архітектурним завданням стало створення кам'яного монастирського храму, який задовольняв би вимоги церковної служби. Церковна романська архітектура опиралася на досягнення каролінзького періоду і розвивалася під впливом античного, сірійського, візантійського та арабського мистецтв. Головним типом храму була базиліка, але вже значно ускладнена в плані та композиції. Внутрішня частина храму прикрашалася монументальними розписами - фресками.

Призначений цісарем Леопольдом єпископ де Камеліс одержав право на вільне поширення “освіченості і культури”. З його ініціативи відкриваються нові школи. 1699 р. він видав у Трнаві “Буквар” народною мовою і переклав з латини на народну мову “Катехизис”.

Зарубинецька етнокультурна спільнота виникла внаслідок декількох етнічних процесів – інтеграційно-парціаційно-консолідаційно-еволюційно-трансформаційним шляхом. Парціаційно-консолідаційно-еволюційний процеси стосуються лише постання східних праслов’ян у її складі. Поліський варіант зарубинецької етнокультурної спільноти сформували поморсько-підкльошева і милоградська етнічні основи (і можливо носії колишніх культурних пам’яток типу Могиляни) шляхом інтеграції. Ця етнокультурна спільнота постала на трьох етнічних основах, а в цьому регіоні – на двох, тому загальний шлях її виникнення – трансформаційний.

Хоча ця адміністративна залежність була досить хиткою. На території Київського князівства творився справжній правовий хаос. Київ остаточно втратив свій столичний статус після зруйнування його Батиєм (1240 рік). З 1246 року титулярним князем тут був владимиро-суздальський Ярослав Всеволодович, який поставив свого намісника. Пізніше – Олександр Невський, влада якого також була номінальною. З 1263 року татари дозволяють князювати у Києві нащадкам владимирських князів. З 1263 по 1271 рік Київська земля вважалася володінням брата Олександра Невського Ярослава Ярославовича. Однак він також не жив у місті, задовольняючись формальним визнанням його влади з боку київського боярства.