Середньовічний Хотин

Потім вона розповідає про утреню: «Коли проспівають перші півні, входить єпископ.. відкриваються всі двері, і натовп направляється у святилище. Там засвічено дуже багато вогнів; і коли входять люди, один із священників читає псалом, і всі вони відповідають; потім читається молитва.»

Своєю могутністю та фантазією вражають скульптурні зображення собору Паризької Богоматері (Нотр-Дам-де-Парі), Реймського та Шартрського соборів у Франції, Кельнського собору у Німеччині, Кентерберійського собору та собору Ве-стмінстерського абатства в Англії та інші.

Часто готичні собори прикрашали зображеннями жонглерів, музикантів і танцюристів, у яких відбились народні потішні вистави, що були у середні віки досить поширеними. Готична архітектура демонструє надзвичайно органічне поєднання ремесла і мистецтва та досконалість форм і синтезу мистецтва.

Як відомо, український етнос, складовою частиною якого є українське населення Західнополісько-волинського регіону, виник на основі слов’янських племен. Історія їх етногенезу в цьому регіоні впродовж досліджуваного періоду була складною і в значно більшій мірі це стосується середньолатенсько-пізньоримського періодів. Згідно наукових даних дослідників, в римський період давні слов’яни на території України, куди відноситься й Західнополісько-волинський регіон, були розпорошені у складі різних етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Для цього регіону виключенням є пізньоримський період, коли його територію суцільним масивом займали вельбарські германські племена (можливо, що в пізньоримські часи тут проживала дуже незначна кількість праслов’ян). В середньолатенсько-пізньолатенський періоди праслов’янські племена на території України й, зокрема, в цьому регіоні, також були розпорошені у складі різних етнокультурних спільноти (стосовно пізньолатенського періоду маються на увазі праслов’яни східного та західного походження). В межах Західнополісько-волинського регіону розпорошення праслов’ян в ранньоримський період було виражено в меншій мірі, ніж в загальноукраїнському масштабі, оскільки тоді на цій території всі давні слов’яни перебували в одній зубрицькій етнокультурній спільноті, що мала різноетнічну структуру. В середньолатенсько-пізньолатенський періоди розпорошеність праслов’ян в цьому регіоні була виражена в більшій мірі, ніж в ранньоримські часи, оскільки на його території тоді було поширено декілька етнокультурних спільнот, що зумовлено зовнішніми міграціями племен. Всі ці факти та етнороз’єднавчий вплив зовнішніх іміграційних і внутрішніх міграцій в середньолатенсько-ранньоримський періоди: їх руйнівний вплив на етнокультурні спільноти, масові переселення племен з цього регіону на інші землі, перегрупування племен не сприяли потужним етнооб’єднавчим процесам в середовищі давніх слов’ян в Західнополісько-волинському регіоні в ці часи. В пізньоримський період етногенез східних слов’ян в цьому регіоні взагалі був ліквідований після переселення у повному (чи майже повному) складі з його території носіїв зубрицької культури.

Раґнарьок Скандинавська культура — дивовижна культура в історії людства, особливо європейської його частини. Скандинави зберегли ті язичницькі дохристиянські міфи в своїй літературі (вже в християнський період все це було записано), чого не збереглось ні у слов’ян, ні у інших народів, окрім греків та римлян, які мали розвинену писемність в дохристиянський період, тому могли записувати свої міфи ще тоді, коли християнство розповсюджувалось в межах їх імперії.