Середньовічний Хотин

Готичний собор - це цілий світ, що увібрав у себе життя середньовічного міста. Поряд з ратушею він був центром зосередження усього суспільного життя. Готичне мистецтво має велику виразну силу. Напруження душевних сил, що закарбоване на обличчях та фігурах, створює враження бажання звільнитися від плоті та досягти потусторонніх таїн буття. У цьому мистецтві немає спокою, благоденства, воно пройняте сум'яттям, високим духовним поривом. Краса готичної скульптури - це творіння духа, пошук та боротьба з плоттю.

Музика не прагне передати значення тексту, вона скоріше орнаментує слова, організовуючи їх в пісню. Висхідна гама з самого початку псалма (що співав кантор або священик) допомагала всім присутнім настроїтись на використовуваний в даному випадку лад. Кантор повинен підібрати вокальний діапазон, зручний для всіх зібраних.

Отже, останні зміни податку на нерухомість стосуються виключно окремих елементів податку та його техніки, але абсолютно не реформують податку в цілому, ще більше цементуючи його зміст на рівні середньовічних аналогів. При такому підході навряд чи варто розраховувати, з одного боку, на справедливість оподаткування, а з іншого — на одержання місцевими бюджетами достатнього обсягу коштів від цього обов'язкового платежу. Єдина добра новина для платників податків полягає в тому, що сьогодні податок, з огляду на гуманні ставки, встановлені законом, і високий неоподатковуваний мінімум, навряд чи поки що надто їх обтяжуватиме. Однак словосполучення "поки що" в цьому контексті є ключовим. Адже невідомо, яких непередбачуваних форм може набути середньовічний податок, недбало посаджений у сучасний, перенасичений стимулюючими добривами, ґрунт української фіскальної системи.

Умовне Середньовіччя в економіці встановлює систему ренти статусу. Поміщики, олігархи або номенклатура, як би ми не називали отримувачів цієї ренти, мають можливості кращого життя не через свою фізичну силу чи героїзм, не через капітал або талант, а через вищий соціальний статус. Він зафіксований неписаними правилами, але безсумнівний.

А тим часом український законодавець, який загубився серед кращих зразків податкових систем середньовіччя, з неабиякою впертістю не хоче не тільки переймати, а й просто помічати абсолютно обґрунтовані й правильні норми, запроваджені в розвинених країнах. Натомість, укотре доопрацьовуючи статтю 265 ПК України, він безуспішно намагається "реформувати" податок, тюнінгуючи побудовану ним до цього "хуру" косметичними вдосконаленнями.