Середньовічний Хотин

У термінах Дуґласа Норта це перехід від природної держави до відкритого порядку. У термінах Д.Аджемоглута Дж.Робінсона — перехід від екстрактивної до інклюзивної системи. У термінах Карла Маркса — буржуазна революція. У термінах Френсіса Фукуями — встановлення відповідального урядування.

Ці факти свідчать про різноетнічність населення в цьому регіоні в середньолатенський період. В моїй статті «Етногенетичні процеси на Західному Поліссі і Західній Волині (скорочено — Західнополісько - Волинський регіон) із середньолатенського періоду по раннє Середньовіччя» [7] етногенетичні процеси, що відбувались на цій території і впродовж цього хронологічного простору на основі типологічного методу були класифіковані за рівнем їх масштабу: великий масштаб, середній масштаб, малий масштаб і були обгрунтовані критерії такого поділу. Але в результаті подальших досліджень був виокремлений ще один масштаб, який вищий за середній і нижчий за великий (проміжний) і до нього відноситься виникнення райковецької етнокультурної спільноти. Поглиблене вивчення історії виникнення празької етнокультурної спільноти привело до висновку, що цю історичну подію слід відносити до великого масштабу.

Правда, на початку 19 століття з’явилася нова течія в літературі, яку назвали згодом «готичною». Йшлося про суворі високі та темні замки, про жахи, вбивства та тортури, про містичні досвіди на тлі середньовічних споруд. Та в тому не було навіть зазіхання на якесь переосмислення досвіду середньовіччя. Просто мав місце початок пошуків нових мистецьких засобів через компонування старого дійсного з новим вигаданим. Спроба створити емоційний міф, який би успішно продавася. Нові часи – комерціалізація міфів, бо з’явився ринок збуту для цієї продукції, спроба поставити на конвеєр продукування гарантовано продаваних емоцій, хоча для багатьох з них звертання до середньовіччя було програмним і слугувало свого роду протестом проти браку чистої віри середніх віків (як для Новаліса, наприклад).

Цей коментар дає зрозуміти, що в V ст. вже склалося традиційне щоденне коло богослужінь. Ігірія підкреслює важливу роль, яку грала тут музика, майже безперервний спів псалмів. В тих, що зібрались є можливість приймати участь у виконанні музики, коли підчас псалма вони відповідають. Тут можна допустити співпадіння з однією з традицій юдаїзму - перекличкою кантора, що співав один стих, а всі відповідали йому другий. Згадані тут гімни, можливо, були певним типом музики, які відрізнялись де в чому від псалмів, як гімни Амросія з Мілану. Щодо антифону, то це коротке речення, що входить в склад пісні. Це значення для середньовічної псалмодії потім значно зросло.