Середньовічний Хотин

Умовне Середньовіччя в економіці встановлює систему ренти статусу. Поміщики, олігархи або номенклатура, як би ми не називали отримувачів цієї ренти, мають можливості кращого життя не через свою фізичну силу чи героїзм, не через капітал або талант, а через вищий соціальний статус. Він зафіксований неписаними правилами, але безсумнівний.

Модернізація, як неодноразово зазначав Ярослав Грицак, асоціюється у більшості наших співвітчизників із вестернізацією, з Європою, і саме тому цей рух відбувався під гаслами євроінтеграції, під європейськими прапорами, під назвою Євромайдан.

Малюнки, що з’явилися в церквах на стінах, на вівтарях після страшної чуми 14 століття, і які називають «Танок смерті», свідчать про намагання з одного боку оволодіти цим страхом, а з другого про бажання заробити грошей на цьому явищі – страху смерті. Бо комерціалізацію страхів розпочала саме церква, але сьогодні церква не може конкурувати з Голівудом. Щось є принизливе для церкви, що вона змушена конкурувати за людський розум, психіку, з індустрією розваг. Це свідчить про небезпечне становище саме церкви. Але коли йдеться про «відродження» середньовічного стану мислення на новому витку історії, то мова не про відродження влади церкви в суспільстві, хай вже вони вибачають, а про відродження ідеального панування віри у суспільстві не через монопольну владу над духом людей того політичного утворення, яким завжди була панівна церква, а через створення умов для вільного вибору такого світогляду.

Велика хартія вольностей Для сучасного англійця чи американця Велика хартія вольностей (лат. Magna carta) — це один з основоположних документів, в якому, можливо, вперше втілились такі ідеї, як верховенство права, суд рівних, рівність усіх перед судом, захист прав людини.

Критерії віднесення виникнення райковецької етнокультурної спільноти до проміжного масштабу, що більший за середній і менший за великий: 1. Райковецька етнокультурна спільнота була лише продовженням початкового етапу українського етносу, що сформувався в часи празької культури. 2. Але згідно наукових даних В. Барана, ця етнокультурна спільнота охоплювала майже всі східнослов’янські племена (за виключенням сіверян) [1, с. 280], що свідчить про більш вищий рівень консолідаційних процесів в ці часи, ніж в I половині Раннього Середньовіччя. Тут слід зазначити, що крім райковецької етнокультурної спільноти в II періоді Раннього Середньовіччя на українських землях існували й інші слов’янські етнокультурні спільноти. Зубрицька етнокультурна спільнота охоплювала лише частину праслов’ян і вони в ній не становили монолітної спільності, оскільки вона була різноетнічною. 3. Райковецька етнокультурна спільнота, на відміну від зубрицької, була носієм початкового етапу українського етносу, її представляли слов’яни і загалом серед всіх етнокультурних спільнот впродовж досліджуваного періоду вона мала найбільший рівень консолідації. Тому масштаб виникнення райковецької етнокультурної спільноти більший за середній і менший за великий.