Середньовічний Хотин

Також про «відродження середньовіччя» згадувалося кожен раз, коли в останні 200-250 років переслідували інакомислячих. При цьому малася на увазі інквізиція, невігластво «темних століть», брак розуміння механіки світу, вузькість та фанатизм в світогляді. Але і уславлений Ренесанс не був буквальним втіленням духу «дохристиянського» Риму та Греції, бо там, серед яскравого язичництва, було багато всього непишного, як те саме переслідування інакомислячих, до речі. Християнська церква не має авторського права на інквізицію. Отже Ренесанс був поверненням до ідеального золотого віку, як його уявляли філософи, поети та художники при дворі Лоренцо Пишного та при інших дворах.

Перестрибувати при цьому не можна, адже кожен етап розвитку забезпечує суспільству необхідні для подальшого руху інституції та практики, а людям — цінності та парадигми мислення. Отже, наш рух має бути швидким, аби не обпектися.

Шість молитовних годин уставу складені з стародавнього кола богослужінь, куди входить меса (Трапеза Господня або Євхаристія) і Божественні служби: • заутреня - перед світанком; • лауди (« вихваляння», утреня) - на світанку; • пріма («час перший») - 6 ранку; • терція («час третій») 9 ранку; • секста («час шостий») - обід; • нона («час девятий») - 3 година дня; • вечірня - біля шостої ввечері; • повечір'я («комплеторій») - в кінці дня.

Суд інквізиції Суд інквізиції — дуже цікава та приваблива для людини XXI століття тема. Коли ми говоримо «інквізиція», ми уявляємо собі дуже страшну картинку, яка виникає в нашій уяві переважно завдяки художній літературі та фільмам. Ми ніби бачимо ченців у темних рясах зі знаряддями для тортур в руках, сирі темні підземелля, в яких томиться і страждає безліч ув'язнених... Але подібні страхіття досить далекі від того, чим насправді була середньовічна інквізиція.

Увійшовши всередину та пройшовши темним коридором, ми потрапили до ледь освітленої зали, де на нас чекали ведучі, екскурсоводи та мешканці середньовіччя (перевдягнуті, звісно). Коли вже всі облаштувалися на своїх місцях, у залі настала мертва тиша. Інтрига зростала. А терпкий присмак сирості та історії переплелися з ледь чутним мотивом середньовічної музики. За мить на очах у присутніх розпочався справжній рицарський бій. Троє молодих людей у рицарських шатах чудово провели поєдинок не на життя, а на смерть І, звісно, усе, як у житті — залишився тільки один переможець, який отримав у винагороду меч, невід’ємний атрибут середньовічного рицаря. На зміну рицарям з’явилися дівчата, які під тужливу музику танцювали сумний танець Смерті. Та це був лише початок, далі на фанатів історії чекала екскурсія нічним «Арсеналом». Екскурсоводи були в образі історичної особи, рицаря чи прекрасної дами, дехто був у чорній мантії, яка надавала загадковості та чарівності особі, з уст якої лунали рядки історії. Однак час від часу історичні відомості не долітали до вух слухачів, чи то через велику кількість охочих послухати екскурсію, чи то через неуважних, які відволікали власну увагу оточуючих на деталі експонатів. Поза тим, екскурсія була цікавою, пізнавальною та довготривалою.