Середньовічний Хотин

Правда, на початку 19 століття з’явилася нова течія в літературі, яку назвали згодом «готичною». Йшлося про суворі високі та темні замки, про жахи, вбивства та тортури, про містичні досвіди на тлі середньовічних споруд. Та в тому не було навіть зазіхання на якесь переосмислення досвіду середньовіччя. Просто мав місце початок пошуків нових мистецьких засобів через компонування старого дійсного з новим вигаданим. Спроба створити емоційний міф, який би успішно продавася. Нові часи – комерціалізація міфів, бо з’явився ринок збуту для цієї продукції, спроба поставити на конвеєр продукування гарантовано продаваних емоцій, хоча для багатьох з них звертання до середньовіччя було програмним і слугувало свого роду протестом проти браку чистої віри середніх віків (як для Новаліса, наприклад).

Оцінки 2011 року дають нам 55% патерналістської більшості та 15% модернової меншості (решта відноситься до більш ранніх чи пізніших ціннісних систем, мова зараз не про них).

Відродження тамплієрської тематики в масовій літературі (і на подив, не тільки в масовій) як раз свідчить про намагання протиставити середньовічному абсолютному сприйняттю Бога всілякі нео-язичницькі ментальні конструкти під виглядом відродження «духовної культури». Це стосується і цікавості до так званого «жіночого міфу», і до спроб «вивести» Христа із гностичних вірувань, намагань довести, начебто Його «сторі» (story) була вторинною по відношенню до гностичних уявлень про всесвіт і про деміургічну постать у всесвіті. Всі ці інтелігентські забавки приведуть до накручування зайвих кіл і до втрати часу і енергії пізнання, а не до просування до істини, не до з’ясування нашого первопротоколу буття. Хоча ця теза потребує доказів. Це було б вправою номер два.

Слід уточнити критерії віднесення виникнення зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення до середнього масштабу (постання східної гілки праслов’ян у складі зарубинецької етнокультурної спільноти відноситься до великого масштабу і це положення було обгрунтоване в моїй вищезгаданій статті): прийшлі неслов’янські іноетнічні племена, які були одними із складових частин створення зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і були етнічною основою вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення, а також місцеве балтське населення в цьому регіоні не переросли після виникнення цих етнокультурних спільнот і перебуваючи надалі у їх складі у племінні утворення більш вищого етногенетичного рівня, на відміну від праслов’ян, що сформувались у східну праслов’янську гілку. Це ж стосується й зубрицьких праслов’ян, які у складі зубрицької етнокультурної спільноти не піднялись на більш вищий щабель етногенетичного розвитку і були проміжною ланкою між зарубинецькими східними праслов’янами і склавінами. За даними дослідників, прийшлі етнокультурні спільноти, що були одними з етнічних основ формування зарубинецької і зубрицької етнокультурних спільнот і були основним населенням вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення в Західнополісько-волинському регіоні, були частинами етнокультурних спільнот за межами України – в Польщі (поморсько-підкльошевої, пшеворської, вельбарської), на землях якої був поширений їх основний ареал. Східні праслов’яни у складі зарубинецької етнокультурної спільноти не становили таку монолітну і переважну більшість населення, якою були в цьому регіоні слов’яни в Ранньому Середньовіччі. Праслов’яни були однією із складових частин різноетнічної структури зарубинецької, зубрицької етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Що стосується зубрицької етнокультурної спільноти, то крім неї праслов’яни проживали у складі й пізньозарубинецької, що свідчить про їх розпорошення в цей період. Те черняхівське населення, яке перебувало у складі вельбарсько-черняхівського етнокультурного утворення, теж не піднялось на більш вищий щабель етногенетичного розвитку.

Звісно всі дослідники, що висувають будь яку програму всесвіту чи людини, намагаються спиратися на якісь докази і умоглядні моделі, які б принаймні не виглядали внутрішньо суперечливими. Було б добре віднайти математичну модель з кількісними показниками, які б підтверджували нашу ідею, але суспільство і історія не є породженням людського розуму, як літак, наприклад, а Бог, як відомо, уникає використання занадто явних математичних моделей в Своїх побудовах. Чим дужче ми намагаємось знайти математичну, кількісно-якісну модель всесвіту, тим розгубленішими ми стаємо і ображаємося на Бога, бо, здається Він знущається з нас, водить нас за ніс, виводячи нас за межі мови, якою можна було б висловити чи описати наші найновіші знахідки.