Середньовічний Хотин

Етнічне походження милоградської етнокультурної спільноти в наш час остаточне ще не з’ясоване. Одні дослідники пов’язують її з балтськими племенами, а інші з предками слов’ян. На думку О. Мельниковської, носії цієї культури представляли неврів Геродота, яких багато дослідників відносить до пращурів слов’ян. [1, с. 252]. С. Рассадін вважає, що Неврида була розташована на Волині [1, с. 252].

2. Питання друге: яке, власне, місце України у світі? Ким має бути модернізована Україна? Який наш проект майбутнього? Зазначимо, що країни без власного проекту майбутнього стають лише ресурсом для тих, у кого власний проект майбутнього є. І не лише ресурсом, але й майданчиком для розгортання їхніх проектів, як це сталося з Україною у Першій та Другій світових війнах, коли імперії билися на території України, використовуючи її людей та багатства як ресурс.

Потім вона розповідає про утреню: «Коли проспівають перші півні, входить єпископ.. відкриваються всі двері, і натовп направляється у святилище. Там засвічено дуже багато вогнів; і коли входять люди, один із священників читає псалом, і всі вони відповідають; потім читається молитва.»

Оцінки 2011 року дають нам 55% патерналістської більшості та 15% модернової меншості (решта відноситься до більш ранніх чи пізніших ціннісних систем, мова зараз не про них).

Малюнки, що з’явилися в церквах на стінах, на вівтарях після страшної чуми 14 століття, і які називають «Танок смерті», свідчать про намагання з одного боку оволодіти цим страхом, а з другого про бажання заробити грошей на цьому явищі – страху смерті. Бо комерціалізацію страхів розпочала саме церква, але сьогодні церква не може конкурувати з Голівудом. Щось є принизливе для церкви, що вона змушена конкурувати за людський розум, психіку, з індустрією розваг. Це свідчить про небезпечне становище саме церкви. Але коли йдеться про «відродження» середньовічного стану мислення на новому витку історії, то мова не про відродження влади церкви в суспільстві, хай вже вони вибачають, а про відродження ідеального панування віри у суспільстві не через монопольну владу над духом людей того політичного утворення, яким завжди була панівна церква, а через створення умов для вільного вибору такого світогляду.