Середньовічний Хотин

Адже саме українці свого часу допомогли створити Імперію: територією і населенням, військовою силою і сенсами існування, інтелектуально і духовно. Щоразу, як Україна виходила з цього проекту, Імперія стояла на межі повного розпаду і тому намагалася всіма силами відновити членство України в імперській структурі.


Як відомо, український етнос, складовою частиною якого є українське населення Західнополісько-волинського регіону, виник на основі слов’янських племен. Історія їх етногенезу в цьому регіоні впродовж досліджуваного періоду була складною і в значно більшій мірі це стосується середньолатенсько-пізньоримського періодів. Згідно наукових даних дослідників, в римський період давні слов’яни на території України, куди відноситься й Західнополісько-волинський регіон, були розпорошені у складі різних етнокультурних спільнот і займали в них підлегле становище. Для цього регіону виключенням є пізньоримський період, коли його територію суцільним масивом займали вельбарські германські племена (можливо, що в пізньоримські часи тут проживала дуже незначна кількість праслов’ян). В середньолатенсько-пізньолатенський періоди праслов’янські племена на території України й, зокрема, в цьому регіоні, також були розпорошені у складі різних етнокультурних спільноти (стосовно пізньолатенського періоду маються на увазі праслов’яни східного та західного походження). В межах Західнополісько-волинського регіону розпорошення праслов’ян в ранньоримський період було виражено в меншій мірі, ніж в загальноукраїнському масштабі, оскільки тоді на цій території всі давні слов’яни перебували в одній зубрицькій етнокультурній спільноті, що мала різноетнічну структуру. В середньолатенсько-пізньолатенський періоди розпорошеність праслов’ян в цьому регіоні була виражена в більшій мірі, ніж в ранньоримські часи, оскільки на його території тоді було поширено декілька етнокультурних спільнот, що зумовлено зовнішніми міграціями племен. Всі ці факти та етнороз’єднавчий вплив зовнішніх іміграційних і внутрішніх міграцій в середньолатенсько-ранньоримський періоди: їх руйнівний вплив на етнокультурні спільноти, масові переселення племен з цього регіону на інші землі, перегрупування племен не сприяли потужним етнооб’єднавчим процесам в середовищі давніх слов’ян в Західнополісько-волинському регіоні в ці часи. В пізньоримський період етногенез східних слов’ян в цьому регіоні взагалі був ліквідований після переселення у повному (чи майже повному) складі з його території носіїв зубрицької культури.


Правда, на початку 19 століття з’явилася нова течія в літературі, яку назвали згодом «готичною». Йшлося про суворі високі та темні замки, про жахи, вбивства та тортури, про містичні досвіди на тлі середньовічних споруд. Та в тому не було навіть зазіхання на якесь переосмислення досвіду середньовіччя. Просто мав місце початок пошуків нових мистецьких засобів через компонування старого дійсного з новим вигаданим. Спроба створити емоційний міф, який би успішно продавася. Нові часи – комерціалізація міфів, бо з’явився ринок збуту для цієї продукції, спроба поставити на конвеєр продукування гарантовано продаваних емоцій, хоча для багатьох з них звертання до середньовіччя було програмним і слугувало свого роду протестом проти браку чистої віри середніх віків (як для Новаліса, наприклад).


Як відомо, в другій половині I ст. н.е. зарубинецька етнокультурна спільнота розпалась. Внаслідок розпаду єдності східнопраслов’янських племен виникли дві зони етногенезу східних слов’ян, однією з яких була зубрицька етнокультурна спільнота, а іншою – пізньозарубинецька. Перша з них охоплювала Західнополісько-волинський регіон та інші, більш південні українські землі.


Схоже, український законодавець, подібно до недбалого школяра-прогульника, збирається на власному прикладі, чи, точніше буде сказати, — на прикладі свого народу, показати, що збирається пройти за відносно короткий відрізок часу всю історію становлення й розвитку оподаткування майна, починаючи з середніх віків.


Фото з фестивалю
FAQ