Середньовічний Хотин

Тримається вітраж на залізній арматурі, що закріплена у кам'яних амбразурах та сплетіннях віконних прорізів. Звичайними сюжетами для вітражів були сцени із Старого та Нового Завіту, житія святих, а також зображення Страшного суду. Характерним вікном у готичному соборі була кругла «роза» над центральним порталом, як правило, у вигляді орнаментального вітража.

У Мукачівській єпархії школа здавна існувала на Чернечій горі. 1627 р. Г. Бетлен надав єпископові І. Григоровичу право відкривати духовні школи з широкою програмою. Біля шкіл зосереджувалася церковна освіченість Священики по селах мали свої бібліотеки. Найбільша бібліотека була при Мукачівському монастирі. Слов’янські книги привозилися зі Львова, Києва, Почаєва, Москви, Чернігова, Супрасля, Острога, Рохманова, Унева. Крім того, слов’янські друкарні були у Будині, Трнаві, Відні, Бухаресті, звідки теж привозили книжки на Закарпаття. Ще раніше книжки привозилися з Брашова, Кракова, Венеції, Себеша. У Мукачівській єпархії сформувався реальний книготорговий ринок.

Але інша група дослідників, яких стає все більше, пов’язує носіїв милоградської культури з балтськими племенами (з одним їх відгалужень), зважаючи на її походження та поширення на території Південної Білорусі балтських гідронімів [1, с. 252]. На балтську приналежність милоградської етнокультурної спільноти вказує, зокрема, її поховальний обряд. За даними І. Свєшнікова, в милоградських похованнях в басейні р. Горинь захоронені лежали головою на схід. Зафіксовані також випадки поховань з орієнтацією на південний схід [9, с. 71-74]. Як відомо, східна орієнтація праслов’ян в північній Україні має балтське походження. Згідно лінгвістичних даних В. Барана, вся територія Прип’ятського Полісся вкрита балтськими гідронімами, які передують слов’янській гідро- і топонімії і слов’янським археологічним культурам [3, с. 80]. Ці лінгвістичні дані можуть свідчити про балтське походження милоградської культури. На думку дослідників, її носії перебували в певній ізольованості від південних сусідів, що могло виникнути внаслідок їх приналежності до іншого етномовного світу [1, с. 255].

Хто такі вандали? Вандалами були германські «варвари», які розграбували Рим та заснували королівство в Північній Африці, яке процвітало близько століття, поки у 534 році нашої ери не поступилось силам вторгнення Візантійської імперії.

Як співтворці імперії, ми відповідальні за утилізацію її залишків. Отже, друга місія України — створення нового оператору стабільності у Східній Європі, що буде поясом стабільності та модернізації на противагу хаосу і розпаду. Винайдення нової контр-імперської моделі вільної співдружності націй у цій частині світу. Демонтаж і переосмислення самої Імперії.