Середньовічний Хотин
Податок на нерухомість для української податкової системи є, без перебільшення, унікальним. Проіснувавши впродовж багатьох років у вигляді найзагадковішого чи, можливо, найбільш засекреченого податку на майно у вже не чинному нині Законі "Про систему оподаткування", він так і не був уведений у дію, ставши для всіх викладачів фінансового права найзручнішою ілюстрацією розбіжностей між установленням та введенням податків, коли встановлення платежу в законі не є підставою для його стягнення без закріплення на рівні закону про належну процедуру введення податку в дію.
Натомість азійський шлях є зовсім іншим. Сильна держава примусово інсталює нові інституції та практики згори, і люди вимушено переймають нові цінності, виконуючи нові для них соціальні ролі та практики.
У ХІІ –ХІІІ століттях почали з’являтись закони, що визначали діяльність закликальників. У вищезгаданому «Реєстрі ремесел і торгівлі Парижа» вказувалося: «Ніхто не може і не повинен закликати і тягнути покупця, який знаходиться біля іншої ляди або в іншій лавці; якщо хтось так зробить, він сплатить королю 5 су штрафу і 5 су цеху». Англійські статути XIV ст. попереджали: «Ніхто не має права рекламувати будь-що своїм криком. Якщо хтось так зробить, намісник має право притягти його до суду й оштрафувати. Іншим разом у нього може бути відібрано все майно».
Малюнки, що з’явилися в церквах на стінах, на вівтарях після страшної чуми 14 століття, і які називають «Танок смерті», свідчать про намагання з одного боку оволодіти цим страхом, а з другого про бажання заробити грошей на цьому явищі – страху смерті. Бо комерціалізацію страхів розпочала саме церква, але сьогодні церква не може конкурувати з Голівудом. Щось є принизливе для церкви, що вона змушена конкурувати за людський розум, психіку, з індустрією розваг. Це свідчить про небезпечне становище саме церкви. Але коли йдеться про «відродження» середньовічного стану мислення на новому витку історії, то мова не про відродження влади церкви в суспільстві, хай вже вони вибачають, а про відродження ідеального панування віри у суспільстві не через монопольну владу над духом людей того політичного утворення, яким завжди була панівна церква, а через створення умов для вільного вибору такого світогляду.
Отже, в-четвертих, переглянемо поняття про єресь та про ортодоксію. Єрессю, згідно з віровченням апостола Павла в листі до Колосян (2:16-3:4), будемо вважати все, що намагається доводити свою причетність до вічної (тобто Божественної) правди через плоть, через сьогоденні мінливі елементи, які присуджені до зникнення, які тільки мають вигляд мудрості, а насправді є самовільним служінням, зарозумілістю людини, яка величається тілесним своїм розумом і не зважає на керівництво з боку Творця:
