Середньовічний Хотин

Живопис розвивався переважно не у формі настінних розписів, а головним чином у мініатюрах рукописів та в розписах вівтарів.

Арабський напис знайдений на каблучці вікінгів Аналіз персня, знайденого у шведській могилі IX століття, частково підтвердив достовірність стародавніх оповідей про експедиції вікінгів до ісламських країн. Прикрашена рожево-бузковим каменем із написом «за Аллаха», срібна каблучка була знайдена під час розкопок 1872—1895 років на могильнику Бірки, торгівельного поселення епохи вікінгів, розташованого у 25 кілометрах на захід від Стокгольму.

Тоді хрещені християни всі разом приймають причастя. На закінчення вона додає: «Всі ці дрібниці дають чітко зрозуміти, що псалми чи антифони співаються постійно: і в ночі, і зранку, і вдень, і ввечері; вони підібрані відповідно до моменту».

У XIII ст. було видано перший збірник «Сто сім криків, які кри­чать щоденно в Парижі», у 1608 р. — збірник «Крики Лондона». В аналогічному збірнику «Крики Рима» є не тільки таблиця, в якій класифіковано 192 типи рознощиків і посильних, що пропонують товари і послуги, а навіть подано їхні зображення, різні за одягом, екіпіруванням, навіть з різним виразом обличчя.

Критерії віднесення виникнення празької етнокультурної спільноти до великого масштабу: 1. Постання етносу є найвищим і завершальним етапом етногенезу будь-якого народу, що свідчить про великий масштаб виникнення празької етнокультурної спільноти. 2. Таким чином виникнення празької етнокультурної спільноти є поворотним моментом в етногенетичній історії українського етносу, оскільки її носії, крім того, що вони вже були східними слов’янами, а не східними праслов’янами, вони вже представляли зародок українського етносу. 3. Лінгвістичні дані Г. Півторака свідчать, що в V – VI ст. остаточно розпалась праслов’янська етномовна спільність [8, c. 43], що припадає на часи існування празької культури. 4. Етнопсихологічна консолідація слов’ян, яка в Ранньому Середньовіччі набула значних масштабів, що знайшло втілення в усвідомленні ними належності до одного слов’янського племені, етносу. В цей історичний період на всіх слов’ян поширюється етнонім sklave, що на думку В. Барана «визначає рівень їхньої свідомості» [2, с. 272]. Оскільки український етнос повністю сформувався в більш пізніші середньовічні часи, то празька етнокультурна спільнота не була в повній мірі завершальним і найвищим етапом його етногенезу. Ця етнокультурна спільнота представляла початковий етап українського етносу в Західнополісько-волинському регіоні, тому вона стояла на більш вищому рівні етногенетичного еволюційного розвитку, ніж попереднє слов’янське населення на території України.