Середньовічний Хотин

Прості правила декламації дозволяли позначити звуком пунктуацію і побудову речення. Певні мелодичні форми відповідали комам, паузам, крапкам і знакам запитань, наслідуючи характерні для цих моментів зміни інтонації в усній мові. Написання з використанням ладів розширило виразні можливості співу, тому що тепер композитор міг застосовувати у фразах мелодичні обороти, вже відомі до нього. З часом певні фігурації стали невід'ємною характеристикою того чи іншого ладу, надаючи йому певне забарвлення.

Іншого пояснення такому знущанню з досить простого податку ми просто не бачимо. Адже якби законодавець заглибився в історію питання, він легко виявив би, що запропонована ним модель оподаткування нерухомості є другою історичною формою побудинкового оподаткування, яка прийшла на зміну вогнищним, подимним, попічним зборам, що стягувалися з власників житлових будинків у ті далекі часи, коли будівлі були приблизно одноманітними. Зі зростанням нерівності жител платежі трансформувалися в податок, аналогічний сучасному українському — будинки оподатковувалися за кількістю вікон і дверей (у нашому випадку — за кількістю метрів). До речі, в окремих країнах, наприклад у Франції, такий податок мав безпосередній вплив навіть на архітектуру. Так ось, на зміну характерній для XVI—XVII ст. у Європі й для XXI ст. в Україні практиці вже у XVIII ст. прийшла нова концепція оподаткування нерухомості. Класик фінансової науки І.Янжул іще 1893 р. писав, що "об'єктом побудинкового податку повинен слугувати чистий дохід з будинку".

Учні під час занять. | Фото: kultursanat.kadikoy.bel.tr. Вважалося, що заняття краще запам’ятовуються, якщо студента періодично бити. Збереглося дуже багато середньовічних посібників, в яких учнів рекомендувалося пороти, бити батогом або тягати за вуха. Перепадало і деяким особам королівської крові. Хоча у англійських принців, які не виявляли великої ретельності, поруч завжди знаходилися хлопчики для биття, які брали на себе весь гнів викладачів.

Якби ці вставочки співались після кожного вірша, то служба була б дуже довгою, тому була домовленість співати лише на початку і в кінці.

Входження в латенський період носіїв лужицької та германської ясторфської культур в поморську етнокультурну спільноту також засвідчують поховальні пам’ятки. Про вплив поховального обряду лужицької культури на поморський і на входження лужицького населення у склад поморського в цей період свідчить той факт, що в ці часи серед посуду, що супроводжував урни, були типово лужицькі горщики, а також те, що пізньолатенські поховання в поморській культурі майже завжди були індивідуальні, що свідчить про лужицький вплив [6, с. 98]. Існують різні спільні риси в поховальному обряді поморської і ясторфської культур (трупоспалення в урнах, звичай накриття урн мискою). В латенський період в поморській культурі замість лицьових урн використовувались горщики. В ясторфській культурі для урн теж застосовували горщики (а також глибокі миски-супниці). В поморській культурі (на території Польщі та Україні) і в ясторфській культурі звичай накриття урн мискою переважав. Поморська культура на заході межувала з ясторфською, тому очевидно, що звичай накриття урн мискою в латенський період потрапив в її середовище з ареалу ясторфської, оскільки в більш ранні часи він в ній не зафіксований. Ці факти свідчать про переселення носіїв ясторфської культури в поморський етнокультурний ареал. Л. Корякова пише про близькість ясторфської і поморської культур [11].