Середньовічний Хотин
Хто такі вандали?
Вандалами були германські «варвари», які розграбували Рим та заснували королівство в Північній Африці, яке процвітало близько століття, поки у 534 році нашої ери не поступилось силам вторгнення Візантійської імперії.
Підкльошева культура ідентифікується як давньослов’янська шляхом встановлення ретроспективних зв’язків між нею і наступними археологічними культурами: пшеворською, а потім культурами історичних слов’ян: празько-корчацькою, пеньківською, північно-західними слов’янськими старожитностями VI – VII ст. [12]. Не можна погодитись із тими ланками, які стосуються празько-корчацької і пеньківської культур. Празько-корчацька культура виникла в Україні, а в Польщу вона потрапила після переселення туди її носіїв в часи великого розселення слов’ян. Пеньківська культура взагалі не існувала на території Польщі. З наукових даних В. Барана випливає, що на основі слов’ян пшеворської культури сформувалась дзедзіцька слов’янська культура [2]. Отже, можна вважати вірною таку схему ретроспективних зв’язків: підкльошева, пшеворська, дзедзіцька культури, північно-західні слов'янські старожитності VI— VII ст. У їх складі перебували слов’яни (у перших двох праслов’яни, а в наступних – середньовічні слов’яни).
Шість молитовних годин уставу складені з стародавнього кола богослужінь, куди входить меса (Трапеза Господня або Євхаристія) і Божественні служби:
• заутреня - перед світанком;
• лауди (« вихваляння», утреня) - на світанку;
• пріма («час перший») - 6 ранку;
• терція («час третій») 9 ранку;
• секста («час шостий») - обід;
• нона («час девятий») - 3 година дня;
• вечірня - біля шостої ввечері;
• повечір'я («комплеторій») - в кінці дня.
Раґнарьок
Скандинавська культура — дивовижна культура в історії людства, особливо європейської його частини. Скандинави зберегли ті язичницькі дохристиянські міфи в своїй літературі (вже в християнський період все це було записано), чого не збереглось ні у слов’ян, ні у інших народів, окрім греків та римлян, які мали розвинену писемність в дохристиянський період, тому могли записувати свої міфи ще тоді, коли християнство розповсюджувалось в межах їх імперії.
Така сама ситуація і в суспільствознавстві. Ми маємо стільки нових даних про людські спільноти, що обробити їх треба новим мовним механізмом, але його нема, ще не склався. Є тільки застарілі ментальні методики з епохи Просвітництва, котрі дискредитували себе ще в 19 столітті, якщо вірити Керкегору та іншим, тому ж Ніцше, наприклад, котрий проголошував, бідолашний, про смерть Бога, маючи на увазі, вірогідно, остаточну смерть просвітницького уявлення про Бога.