Середньовічний Хотин

По-третє, наше готичне мислення не передбачає покарання за незгоду з ним, не передбачає праведної війни з невірними, ніяких войовничих дихотомій, бо має бути воля Божа для надання та отримання справді корисного, наближаючого до реальності, досвіду, за що ж карати тих, хто не здобув такого досвіду і тому не знає справжньої реальності?

Тому сьогодні, так само як і 150 років тому, маємо загалом непереконливу ситуацію в суспільствознавстві, коли кожен небайдужий вигадує свою систему малозрозумілих термінів, намагаючись вигадати якомога ширші поняття для нових уявлень про природу суспільства. І всі ми бідкаємося через хаос і брак евристичних, чи то узагальнюючих теорій, які б могли сприяти новій життєстверджуючій хвилі нашого розуміння самих себе. Тобто, здається, ми-таки загубили шлях, котрим мали б йти у віднаходженні нашого власного протоколу, завдяки котрому ми існуємо як вид на землі, а відчуття хаосу підштовхує до активних дій.

Балтську приналежність поморської етнокультурної спільноти дослідники обгрунтовують наявністю балтських гідронімів на території її раннього поширення та археологічними даними (поховальний обряд). За даними В. Сєдова, по всьому ареалу поморської культури в VII – VI ст. до. н.е. (на території Польщі) знайдені сліди балтських гідронімів [13]. Є. Максимов зазначає, що гіпотеза про балтську приналежність поморської культури є найбільш достовірною [12]. Про участь носіїв східнопоморської групи лужицької культури у формуванні поморської етнокультурної спільноти свідчать різні спільні риси в їх поховальному обряді. В поморській культурі і в східнопоморській групі застосовувався обряд трупоспалення в урнах та існував звичай обставлення урн камінням [6, с. 95, 97]. Участь скандинавських племен у створенні цієї етнокультурної спільноти також підтверджують матеріали поховального обряду, а саме, наявність в ній лицьових урн та урнових будинків Як відомо, лицьові урни застосовувались в поховальному обряді поморської культури на її ранньому етапі. В. Сєдов пов’язує наявність лицьових урн в поморській культурі із міграцією в її ареал скандинавів [13]. Згідно з археологічними даними, лицьові урни на території Данії існували вже в пізньому неоліті. Зокрема, одна з таких урн знайдена у східній Данії. Її висота біля 11 см. [4, с. 37].

З метою розкриття широкої картини процесів етнотворення, які відбувались на території Західнополісько-волинського регіону, автор пропонує досліджувати їх комплексно, на різних рівнях, застосувавши диференційований підхід. Мова йде про всебічний, поглиблений розгляд так званих «білих плям» в етнічній історії, про розподіл етногенетичних процесів на різні масштаби, висвітлення різних етнічних процесів, що призвели до виникнення етнокультурних спільнот, висвітлення становища різних етнічних компонентів, наприклад слов’ян, на етнокультурній карті цього регіону в різні часи та ін. Загалом це дозволить розкрити місце Західнополісько-волинського регіону в етнічній історії України і його роль в історії походження українського етносу. Цим питанням і присвячена стаття. Стосовно «білих плям» в етнічній історії мова йде, зокрема, про висвітлення проблеми етнічного походження поморсько-підкльошевої та милоградської етнокультурних спільнот. Дослідження засноване не типологічному та історико-порівняльному методах.

Вибір сюжетів і розміщення зображень регламентували правила, встановлені церквою. Сукупність зображень, розподіл їх по фасадах соборів відбивали систему релігійного світорозуміння епохи. Скульптура у готичному храмі присутня скрізь - на фасадах, карнизах, порталах, галереях та капітелях колон, під зводами капел, на гвинтових східцях, на водогінних трубах, на консолях та інших місцях. Наприклад, кожен із французьких соборів в Шартрі, Ам'єні та Реймсі нараховує біля двох тисяч скульптурних творів1.