Середньовічний Хотин

Найбільш популярна зараз західна музика використовує два лади: мажор і мінор. Вони визначаються певними інтервалами, що формують їх. Мажорний починається з двох великих секунд, тобто інтервалів з одного тону, а мінор починається великою і малою секундами, з тону і півтону. Таким чином лади визначаються не назвами нот, а певною послідовністю інтервалів. Крім цього, музичні пасажі можуть бути проведені в контрастних ладах, що буває обумовлено не тільки зміною мажору на мінор, але і зміною тонального плану. Зіткнення і напруга, що виникає при цьому, є одним з важливих засобів створення ефекту розвитку і формування сюжету в більш великих музичних творах.

На сторінках підручника перед вашими очима постануть хоробрі князі, гордовиті бояри, мудрі діячі церкви і талановиті будівничі. У вас буде можливість зазирнути за завісу часу й спробувати зрозуміти дії та вчинки людей, котрі жили задовго до вашого народження. Дізнавшись про їхній внесок у події українського середньовіччя, ви зможете переконатися, як багато вони зробили для своєї Батьківщини. Це дозволить вам зрозуміти, чому можна стверджувати, що в цей складний і далекий час закладалися підвалини майбутньої незалежної України.

Урок анатомії. Рембрандт. | Фото: disgustingmen.com. Дуже часто тяга до знань призводила до того, що студенти, які не задовольнившись практикумом по анатомії вдень, відправлялися викопувати трупи вночі, щоб продовжити вивчення людського тіла. Деякі крали трупи ще «тепленькими», тобто прямо з шибениці. У Монпельє (Франція), наприклад, існувала ціла мережа інформаторів, які завжди знали, коли і де відбудуться похорони.

Поряд з цими сюжетами у соборах знайшли місце інші зображення та мотиви. Наприклад, сцени ремісничих і сільських робіт, зображення ковалів, сіячів, будівельників. Пояснювалося це тим, що праця послана людині Богом за спокуту гріхів. Алегорії гріхів та гріховних пристрастей зображалися у вигляді химер, язичницьких потвор. Зображення звірів та рослин уособлювали світ природи, створений у перші дні творіння.

Довідатися про різні події минулого можна лише поєднуючи інформацію, отриману з різних історичних джерел. Руїни будь-якого середньовічного замку, мовчазні свідки минулих епох, завжди привертають до себе увагу істориків, письменників, поетів, збирачів фольклору й, звісно, просто любителів старовини та історії рідного краю. Замок, про який йтиме мова, розташований у селищі Середньому, що в Закарпатській області. В історичних документах Середнє вперше згадується на початку ХІV століття, а археологічні знахідки свідчать, що перше поселення виникло тут ще в епоху неоліту. Поява замку датується ХІІ століттям. Те, що нині залишилося від величної колись споруди, навряд чи привернуло би до себе увагу широкого загалу, якби не письменник Ден Браун і його нашумілий, для декого — скандальний, спекулятивний, а для когось — узагалі єретичний, роман «Код да Вінчі» та його екранізація. Завдяки книзі й фільму люди раптом відчули інтерес до тамплієрів — ордену християнських ченців-воїнів, заснованого 1119 року, після першого хрестового походу, і відлученого від церкви Папою Климентієм V у XIV столітті. Орден пішов у підпілля, але ще довго нагадував про себе, йому приписували величезні приховані багатства й таємні знання, які приховувала від народу реакційна Церква. У розпал «код-да-вінчі-манії» українські фанати дізналися, що оборонна вежа в закарпатському Середньому збудована саме тамплієрами, і почалося якщо не паломництво, то принаймні масове відвідування цієї споруди. ЗМІ зарясніли «сенсаційними» матеріалами про досі маловідоме селище, і навіть коли ажіотаж уже значно спав, в одному з інтернет-рейтинґів на кшталт «10 найцікавіших пам’яток України» десь посередині списку значився Середнянський замок, і саме у зв’язку з тамплієрами. Замок, тобто замкова башта, справді має стосунок до загадкового християнського ордену. Лицарі-ченці, які анітрохи не вважали за ганьбу займатися підприємницькою діяльністю, у часи своєї могутності вибороли собі привілей торгувати сіллю, яку видобували в Солотвині неподалік. На шляху від солотвинських копалень до європейських базарів вони вибудували мережу укріплень для оборони «соляної дороги» від лихих людей і збирання мита. Одним із таких укріплень і стала башта типу «донжон» у Середньому, зведена в ХІІІ столітті. Згідно з енциклопедією «Замки Підкарпатської Руси», це була вежа заввишки 20 метрів, площею 18,6 м х 16,5 м і стінами завтовшки понад 2 метри. Споруда наслідувала ще давньоримські сторожові вежі на Рейні та Дунаї. Окрім власне вежі, існувала також подвійна кругова захисна система валів і ровів із водою, а ще її оточував кам’яний мур із циліндричними баштами. Із певною натяжкою цей оборонний комплекс можна назвати й замком, хоч у класичному розумінні це неправильно. Вежа була призначена як для спостереження за шляхом, так і для нетривалої оборони. Усередині споруда розділялася дерев’яними перегородками на три яруси з драбинами, сходами й міцною середньовічною «столяркою». Після майже півторастолітнього володіння тамплієрами, відтоді, як вони потрапили в немилість, замок перейшов до іншого чернечого ордену — Святого Антонія, згодом — до ордену Святого Павла, а потім розпочався бурхливий, як і вся історія пізнього Середньовіччя, кількасотлітній відтинок часу, коли Середнє переходить із рук в руки різних господарів. У XV—XVI століттях у цій місцевості розвивається виноградарство, яким селище славиться й сьогодні. 1557 року володарі Середнього з роду Добо працею полонених турків видовбують неподалік замку чотири кілометри винних підвалів, які нині належать винзаводу «Леанка» й стали популярною туристичною атракцією, ключовою точкою «Закарпатського винного шляху». Під час австро-турецьких та австро-угорських війн XVIІ століття замок пережив низку ударів, на початку XVIІІ століття вежа відігравала певну роль у війні угорських куруців і дворян під керівництвом Ференца ІІ Ракоці проти Габсбурґів і знов потерпала від бойових дій. У мирний час ремонтувати її чергові власники Середнього не квапились, оскільки сувора оборонна башта не відповідала тогочасній архітектурній моді. При спробі реставраційних робіт уже за радянських часів (70-ті роки минулого століття) були знайдені сліди великої пожежі, яка завдала башті найбільшої шкоди. На жаль, у подальшому реставраційних робіт фактично не проводилося, окрім спорадичних розкопок. До слова, завідувач відділу архітектури Закарпатського крає¬знавчого музею Йосип Кобаль стверджує, що орден тамплієрів до Середнянського замку не має жодного стосунку. За його словами, ченці жили не в замку, а в монастирі, однак існує міф про те, що після їхнього вигнання з Франції тамплієри заховали у середнянській вежі всі свої чималенькі скарби. Інші ж історики стосунку лицарів-монахів до пам’ятки не спростовують, тому залишмо це спірне питання професіоналам. А кілька років тому в закарпатській пресі з’явилося повідомлення про те, що фортецю в Середньому планує відновити український осере¬док модерних тамплієрів — сучасного ордену на подобу своїх знаменитих попередників. Отак, зовсім несподівано, історія замку знову зрушила з мертвої точки. Але яким буде її продовження та чи буде воно взагалі?