Середньовічний Хотин

Прості правила декламації дозволяли позначити звуком пунктуацію і побудову речення. Певні мелодичні форми відповідали комам, паузам, крапкам і знакам запитань, наслідуючи характерні для цих моментів зміни інтонації в усній мові. Написання з використанням ладів розширило виразні можливості співу, тому що тепер композитор міг застосовувати у фразах мелодичні обороти, вже відомі до нього. З часом певні фігурації стали невід'ємною характеристикою того чи іншого ладу, надаючи йому певне забарвлення.

Архітектура незмінно залишалась основою середньовічного синтезу мистецтв. На відміну від романського готичний собор неосяжний, часто асиметричний, спрямований вгору. Каркасна система готичної архітектури (стрілчасті арки, що опираються на стовпи; боковий розпір хрестових зводів, викладених на нервюрах, передається аркбутанами на контрфорси) дозволила будувати дуже високі та обширні інтер'єри соборів, прорізати стіни високими вікнами з багатокольоровими вітражами. Спрямованість собору у височину зумовлена велетенськими ажурними вежами, стрілчастими вікнами та порталами, вигнутими статуями, складним орнаментом.

Звісно, атеїсти, скептики та блюзніри були і в середньовіччі, і навпаки, щиро віруючи люди є і тепер. З 13 століття широко відомий вислів імператора Фрідріха Гогенштауфена – «Ступора мунді», «світового дива», як його називали сучасники, про трьох шахраїв – Мойсея, Ісуса та Мухаммеда. Але не Гогенштауфен лишився мірилом цінності Середньовіччя як цивілізаційної системи, а могутня віра, яка рушила суспільствами, хоч і була скерована не на правдиві цілі церквою.

Ці факти свідчать про різноетнічність населення в цьому регіоні в середньолатенський період. В моїй статті «Етногенетичні процеси на Західному Поліссі і Західній Волині (скорочено — Західнополісько - Волинський регіон) із середньолатенського періоду по раннє Середньовіччя» [7] етногенетичні процеси, що відбувались на цій території і впродовж цього хронологічного простору на основі типологічного методу були класифіковані за рівнем їх масштабу: великий масштаб, середній масштаб, малий масштаб і були обгрунтовані критерії такого поділу. Але в результаті подальших досліджень був виокремлений ще один масштаб, який вищий за середній і нижчий за великий (проміжний) і до нього відноситься виникнення райковецької етнокультурної спільноти. Поглиблене вивчення історії виникнення празької етнокультурної спільноти привело до висновку, що цю історичну подію слід відносити до великого масштабу.

У ХІ – ХІІ столітті дуже стрімко почала розвиватись знакова система – геральдика. Найпопулярнішими були лицарські герби, торгові й цехові, герби міст, країн. Спеціально позначалась продукція каменярів, зброярів, гончарів, а знак цехової гільдії був гарантом якості та ніс рекламний характер.