Середньовічний Хотин

Тому сьогодні, так само як і 150 років тому, маємо загалом непереконливу ситуацію в суспільствознавстві, коли кожен небайдужий вигадує свою систему малозрозумілих термінів, намагаючись вигадати якомога ширші поняття для нових уявлень про природу суспільства. І всі ми бідкаємося через хаос і брак евристичних, чи то узагальнюючих теорій, які б могли сприяти новій життєстверджуючій хвилі нашого розуміння самих себе. Тобто, здається, ми-таки загубили шлях, котрим мали б йти у віднаходженні нашого власного протоколу, завдяки котрому ми існуємо як вид на землі, а відчуття хаосу підштовхує до активних дій.

Архітектура незмінно залишалась основою середньовічного синтезу мистецтв. На відміну від романського готичний собор неосяжний, часто асиметричний, спрямований вгору. Каркасна система готичної архітектури (стрілчасті арки, що опираються на стовпи; боковий розпір хрестових зводів, викладених на нервюрах, передається аркбутанами на контрфорси) дозволила будувати дуже високі та обширні інтер'єри соборів, прорізати стіни високими вікнами з багатокольоровими вітражами. Спрямованість собору у височину зумовлена велетенськими ажурними вежами, стрілчастими вікнами та порталами, вигнутими статуями, складним орнаментом.

Критерії віднесення виникнення празької етнокультурної спільноти до великого масштабу: 1. Постання етносу є найвищим і завершальним етапом етногенезу будь-якого народу, що свідчить про великий масштаб виникнення празької етнокультурної спільноти. 2. Таким чином виникнення празької етнокультурної спільноти є поворотним моментом в етногенетичній історії українського етносу, оскільки її носії, крім того, що вони вже були східними слов’янами, а не східними праслов’янами, вони вже представляли зародок українського етносу. 3. Лінгвістичні дані Г. Півторака свідчать, що в V – VI ст. остаточно розпалась праслов’янська етномовна спільність [8, c. 43], що припадає на часи існування празької культури. 4. Етнопсихологічна консолідація слов’ян, яка в Ранньому Середньовіччі набула значних масштабів, що знайшло втілення в усвідомленні ними належності до одного слов’янського племені, етносу. В цей історичний період на всіх слов’ян поширюється етнонім sklave, що на думку В. Барана «визначає рівень їхньої свідомості» [2, с. 272]. Оскільки український етнос повністю сформувався в більш пізніші середньовічні часи, то празька етнокультурна спільнота не була в повній мірі завершальним і найвищим етапом його етногенезу. Ця етнокультурна спільнота представляла початковий етап українського етносу в Західнополісько-волинському регіоні, тому вона стояла на більш вищому рівні етногенетичного еволюційного розвитку, ніж попереднє слов’янське населення на території України.

З метою розкриття широкої картини процесів етнотворення, які відбувались на території Західнополісько-волинського регіону, автор пропонує досліджувати їх комплексно, на різних рівнях, застосувавши диференційований підхід. Мова йде про всебічний, поглиблений розгляд так званих «білих плям» в етнічній історії, про розподіл етногенетичних процесів на різні масштаби, висвітлення різних етнічних процесів, що призвели до виникнення етнокультурних спільнот, висвітлення становища різних етнічних компонентів, наприклад слов’ян, на етнокультурній карті цього регіону в різні часи та ін. Загалом це дозволить розкрити місце Західнополісько-волинського регіону в етнічній історії України і його роль в історії походження українського етносу. Цим питанням і присвячена стаття. Стосовно «білих плям» в етнічній історії мова йде, зокрема, про висвітлення проблеми етнічного походження поморсько-підкльошевої та милоградської етнокультурних спільнот. Дослідження засноване не типологічному та історико-порівняльному методах.

Отже, хай нiхто не осуджує вас за їжу або питво, чи за яке свято, або за новий мiсяць, або за суботу: це – тiнь майбутнього, а тiло у Христi. Hехай нiхто не зваблює вас самовiльною смиренномудрiстю та служiнням ангелiв, втручаючись у те, чого не бачив, безрозсудно величаючись тiлесним своїм розумом i не тримаючись голови, вiд якої все тiло, з’єднуване i змiцнюване суглобами та зв’язками, росте зростом Божим. Отже, якщо ви з Христом померли для стихiй свiту, то для чого ви, як тi, що живуть у свiтi, дотримуєтесь постанов: не доторкайся, не споживай, не займай все нищи вживанням – за заповiдями та вченням людським. Воно має тiльки вигляд мудрости в самовiльному служiннi, смиренномудростi та виснаженнi тiла, але не має будь-якого значення‚ крім хіба насичення плотi.