Середньовічний Хотин

Моряки віддають Йону морському чудовиську. Ілюстрація з атласу світу Theatrum orbis terrarum, який був складений в 1570 році фламандським картографом Абрагамом Ортеліусом.ГАЛЕРЕЯ

Так, законом від 04.07.2013 р. виправлено технічний недолік податку, коли кожен платник сплачував податок з кожного об'єкта нерухомості, застосовуючи неоподатковуваний мінімум, установлений законом тільки щодо одного об'єкта. Таким чином, платник, який мав кілька невеликих квартир, усе одно змушений був сплачувати податок, навіть якщо їхня загальна площа не перевищувала встановленого мінімуму. Тепер площа нерухомості підсумовується, і вже від суми всіх об'єктів нерухомості віднімається встановлений мінімум (квартири — 120 кв. м, будинки — 250 кв. м, різні об'єкти (і квартири, і будинки) — 370 кв. м). Крім того, оподатковують не тільки окремі об'єкти, а й частини об'єктів нерухомості.

Аби перепочити від великої кількості інформації, отриманої під час екскурсії, та переосмислити її, присутнім запропонували уявити себе придворними гостями і переглянути танець для королеви, який танцюють лише дівчата. Середньовічні мотиви й танець закінчилися, а приємні сюрпризи — ні. Наступним етапом нічної екскурсії стала презентація одягу середньовічних дам. Кожна присутня пані могла відкрити для себе тонкощі та хитрощі гардеробу тогочасної жінки, які були схожими на капустини, адже одяг складався з багатьох деталей. Найбільш сокровенним для жінки була білизна з білого льону, яку в жодному разі не можна було показувати оточуючим. Важливим елементом жіночого гардеробу був пояс, який був окрасою та мірилом достатку, бо чим довшим він був, тим заможнішою була пані. Змінні рукави обов’язково мали б бути темного кольору, адже що темніший тон тканини, то заможнішою вважали жінку. Також змінні рукави служили для того, аби за допомогою однієї сукні та декількох пар рукавів можна було урізноманітнити гардероб. Окрім того, рукав міг бути подарунком для коханого чоловіка, відтак, коли дівчина знімала рукав із власної руки та дарувала своєму обранцеві, це була своєрідна клятва у вірності та коханні. За довжиною та гучністю головних уборів (покривал і шоперонів) також визначали статус особи, бо в середині в них були кульки, які при русі жінки дзвеніли. На ноги одягали шози — довгі шкарпетки та взуття. Демонстрацію жіночого одягу змінив показ чоловічого, який мав бути як у справжнього рицаря — зручним і захищати від несподіваних нападів ворогів.

Середньовічне лицарство Лицарство — це символ Середньовіччя, один з головних його символів, і пояснювати це не потрібно. Лицарство — це, насамперед, кіннота. Лицар — це професійний кінний воїн: і іспанський та італійський кабальєро, і французький шевальє, трошки інше походження цього терміну в англійській та німецькій мовах, але скрізь лицар — це, перш за все, професійний кінний воїн. Відповідно, лицарство, як професійна кіннота, зобов’язане своїм народженням, насамперед, тим значним змінам у військовій справі, які відбулися у VIII–ІХ сторіччях, коли в Європу приходить те, без чого ми не уявляємо собі кінноту: сучасного типу сідло, стремено та деякі інші речі — те, чим Європа зобов’язана кочівникам, передусім, аварам.

Головні великі будівлі - це замки-фортеці, або храми-фортеці. Вони були кам'яні, товстостінні зі зводами, простими та суворими зовні. Форми романської культової архітектури (великі площини) сприяли розвитку монументального живопису, що процвітав з XI ст. Для романського стилю характерні прості вертикальні та горизонтальні лінії, напівциркулярні віконні та дверні арки, аркади. Візуально вони виглядали досить вузькими. Такі риси надавали храму вигляд величності та суворості.