Середньовічний Хотин
Німецький письменник Томас Платтер Старший, який жив у XVI столітті, розповідав, як будучи студентом, крав свежозакопані трупи з кладовища, тим самим доводячи до сказу доглядачів. Доходило до того, що охоронці, побачивши когось біля могил, стріляли з арбалетів без попередження.
Цей коментар дає зрозуміти, що в V ст. вже склалося традиційне щоденне коло богослужінь.
Ігірія підкреслює важливу роль, яку грала тут музика, майже безперервний спів псалмів. В тих, що зібрались є можливість приймати участь у виконанні музики, коли підчас псалма вони відповідають. Тут можна допустити співпадіння з однією з традицій юдаїзму - перекличкою кантора, що співав один стих, а всі відповідали йому другий. Згадані тут гімни, можливо, були певним типом музики, які відрізнялись де в чому від псалмів, як гімни Амросія з Мілану. Щодо антифону, то це коротке речення, що входить в склад пісні. Це значення для середньовічної псалмодії потім значно зросло.
Забудьте ренесансну Італію — сучасність починається з вікінгів
Ми схильні думати, що європейська цивілізація народилась серед мармурових статуй та яскравого сонця Італії епохи Відродження. Але, на думку автора книги «Край світу: культурна історія Північного моря і трансформація Європи» («The Edge of The World: A Cultural History Of The North Sea And The Transformation of Europe»), багато ключових подій, від винаходу грошової економіки до моди, відбулось на теренах Північного моря, яке омивало береги Англії, Франції, Скандинавії, Німеччини, Нідерландів і Бельгії, та яке арабський географ Аль-Ідрісі називав «морем вічного мороку».
Внаслідок цього суспільне багатство незмірно зростає і, що важливіше, зростає постійно, за винятком окремих криз. Середньовічна лінія розвитку коливається навколо горизонталі, у той час як суспільства Модерну мають траєкторію сталого зростання.
Але, здається, є хороша новина – ми – людство - маємо дещо в концептуальному арсеналі, до чого є сенс нарешті звернутися, подібно тому, як в 15 столітті такі самі розумники звернулися до Платона і до язичництва в мистецтві та філософії, що інші творці термінів потім назвали епохою Ренесанса, або Відродженням. Ми в своєму постмодерному світі, котрому в усьому начебто бракує свого власного досі невідомого досвіду, вже оголосили про смерть всього на світі, бо було майже все: повернення до всіх форм володарювання та мистецьких схем, комерціалізували вже всіх і вся, але ще не пройшли справжнього «відродження», тобто осмислення і прийняття переробленого досвіду Середньовіччя з його мисленням та відчуттям, з його поняттєвим апаратом.
