Середньовічний Хотин

Про це свідчить запис у «Реєстрі ремесел і торгівлі Парижа», де був розділ, спеціально присвячений па­ризьким глашатаям: «Кожний паризький глашатай, починаючи з пе­ршого дня, як тільки він буде записаний, і до того, як він буде випи­саний, може піти у будь-яку корчму, в яку забажає, щоб там викрикувати ціну на вино... Якщо корчмар, який продає вино в Па­рижі, не має глашатая і зачинить двері перед глашатаєм, то глаша­тай може викрикувати королівську ціну, тобто 8 деньє, коли вино дешеве, і 12 деньє, коли воно дороге».

Після кожного параграфа розташовані запитання і завдання. Звертайте увагу на умовні позначки поряд із ними. Вони допоможуть вам краще зрозуміти, що і як необхідно виконати.

Тримається вітраж на залізній арматурі, що закріплена у кам'яних амбразурах та сплетіннях віконних прорізів. Звичайними сюжетами для вітражів були сцени із Старого та Нового Завіту, житія святих, а також зображення Страшного суду. Характерним вікном у готичному соборі була кругла «роза» над центральним порталом, як правило, у вигляді орнаментального вітража.

Увійшовши всередину та пройшовши темним коридором, ми потрапили до ледь освітленої зали, де на нас чекали ведучі, екскурсоводи та мешканці середньовіччя (перевдягнуті, звісно). Коли вже всі облаштувалися на своїх місцях, у залі настала мертва тиша. Інтрига зростала. А терпкий присмак сирості та історії переплелися з ледь чутним мотивом середньовічної музики. За мить на очах у присутніх розпочався справжній рицарський бій. Троє молодих людей у рицарських шатах чудово провели поєдинок не на життя, а на смерть І, звісно, усе, як у житті — залишився тільки один переможець, який отримав у винагороду меч, невід’ємний атрибут середньовічного рицаря. На зміну рицарям з’явилися дівчата, які під тужливу музику танцювали сумний танець Смерті. Та це був лише початок, далі на фанатів історії чекала екскурсія нічним «Арсеналом». Екскурсоводи були в образі історичної особи, рицаря чи прекрасної дами, дехто був у чорній мантії, яка надавала загадковості та чарівності особі, з уст якої лунали рядки історії. Однак час від часу історичні відомості не долітали до вух слухачів, чи то через велику кількість охочих послухати екскурсію, чи то через неуважних, які відволікали власну увагу оточуючих на деталі експонатів. Поза тим, екскурсія була цікавою, пізнавальною та довготривалою.

Етнічне походження милоградської етнокультурної спільноти в наш час остаточне ще не з’ясоване. Одні дослідники пов’язують її з балтськими племенами, а інші з предками слов’ян. На думку О. Мельниковської, носії цієї культури представляли неврів Геродота, яких багато дослідників відносить до пращурів слов’ян. [1, с. 252]. С. Рассадін вважає, що Неврида була розташована на Волині [1, с. 252].