Середньовічний Хотин

Отже, хай нiхто не осуджує вас за їжу або питво, чи за яке свято, або за новий мiсяць, або за суботу: це – тiнь майбутнього, а тiло у Христi. Hехай нiхто не зваблює вас самовiльною смиренномудрiстю та служiнням ангелiв, втручаючись у те, чого не бачив, безрозсудно величаючись тiлесним своїм розумом i не тримаючись голови, вiд якої все тiло, з’єднуване i змiцнюване суглобами та зв’язками, росте зростом Божим. Отже, якщо ви з Христом померли для стихiй свiту, то для чого ви, як тi, що живуть у свiтi, дотримуєтесь постанов: не доторкайся, не споживай, не займай все нищи вживанням – за заповiдями та вченням людським. Воно має тiльки вигляд мудрости в самовiльному служiннi, смиренномудростi та виснаженнi тiла, але не має будь-якого значення‚ крім хіба насичення плотi.


Музика середньовічного клірика будувалась на чотирьох ладах - чотирьох різних поєднань тонів і півтонів. Він нумерував їх грецькою - protus, deuterus, tritus, tetrardus. Кожний лад мав дві різновидності - автентичну і плагальну, в залежності від діапазону використовуваних тонів. В плагальному ладі мелодії будувались на нотах, розміщених приблизно на рівні з фіналісом, тобто завершальної ноти, в той час як автентичні лади розміщують фіналіс в самому або в майже самому низу мелодичного діапазону. Таким чином, ладів було вісім.


Можна погодитись з точкою зору тієї частини дослідників, які пов’язують носіїв милоградської культури із балтськими племенами, оскільки вона підтверджується археологічними та лінгвістичними даними, але правдоподібно, що у її складі на території цього регіону перебувала й якась частина праслов’ян. На думку дослідників, проживання носіїв милоградської культури у різному етнічному оточенні спричинило певні відмінності в культурі різних регіонів милоградської етнокультурної спільноти і, внаслідок цього, виникнення локальних варіантів на території її поширення, які мали етнокультурну специфіку [1, с. 251]. В епоху пізньої бронзи на території Західнополісько-волинського регіону проживали носії тшинецько-комарівської культури, які, на думку багатьох дослідників, є першопочатковим етапом праслов’ян. Можливо, що праслов’янські нащадки тшинецького населення увійшли до складу милоградської етнокультурної спільноти в Західнополісько-волинському регіоні. На цій території до її складу можливо також увійшли й нащадки висоцької культури, які тут проживали в попередні історичні часи. На думку дослідників, милоградська культура походить від лебедівської [1, с. 251]. Але Л. Залізняк вважає, що носії милоградської культури переселились у I тис. до н.е. з Південної Балтії на Полісся, Волинь та Середнє Подніпров’я [5, с. 448]. Якщо вірною є думка Л. Залізняка, то правдоподібно, що носіями милоградської культури були західнобалтські племена. За даними дослідників, в бронзову епоху та в ранньому залізному віці на південному березі Балтійського моря проживали балтські племена: це носії прабалтської культури та носії культури західнобалтських курганів, яку представляли західні балти [6]. Археологічні та лінгвістичні дані не зафіксували проживання праслов’ян в I тис. до н.е на південному узбережжі Балтійського моря. Такі різні погляди на появу милоградської культури на території України свідчать про невирішеність цього питання.


Пам'ятками романського зодчества є міські собори у Вормсі, Шпейєрі та Майн-ці (Німеччина), собор Нотр-Дам ла Гранд у Пуатьє, собори в Тулузі, Орсивалі, Ар-лі, Велезі (Франція), собори в Оксфорді, Вінчестері, Норичі, Даремі (Великобританія) та в інших європейських країнах.


А тим часом український законодавець, який загубився серед кращих зразків податкових систем середньовіччя, з неабиякою впертістю не хоче не тільки переймати, а й просто помічати абсолютно обґрунтовані й правильні норми, запроваджені в розвинених країнах. Натомість, укотре доопрацьовуючи статтю 265 ПК України, він безуспішно намагається "реформувати" податок, тюнінгуючи побудовану ним до цього "хуру" косметичними вдосконаленнями.


Фото з фестивалю
FAQ