Костянтин Пархоменко про «Стародавній Меджибіж»

5 серпня 2013 р.

Літо плине, і наближається одне із найбільш очікуваних . Не розповісти вам про цей фестиваль неможливо хоча б тому, що він – один з найстаріших фестивалів України. Його чекають, на нього повертаються рік у рік, та ще й друзів привозять.
Так що поговорити тут є про що. Вашій увазі – бесіда з головним організатором фестивалю Костянтином Пархоменко, який люб’язно погодився розповісти про фестивальну кухню та плани на майбутнє. Так би мовити, дізнаємося про фестиваль з перших рук.

 Фестиваль історичної реконструкції – «Стародавній Меджибіж»

- «Меджибіж» проходить вже стільки років, що всі забули, як же було без нього. Коли і як з’явилася ця ідея?

- Сама ідея з’явилася саме в 2003 році, коли перший фестиваль провели. Наш клуб базується в місті Хмельницьку, і ми тоді якраз їздили в Меджибізьку фортецю і просто відпочивали. Ось з тієї поїздки і привезли ідею – зробити фестиваль, дуже вже фортеця нам сподобалася. З тих людей, які були тоді в клубі, залишився тільки я і ще Юрій Доценко, мій товариш. Самі розумієте, люди змінюються, змінюються їх справи. У нас клубу більше 10 років, і за цей час через нього пройшло багато народу. Кожен своїм займається.

- Хто допомагав вам за ці роки в організації фестивалю?

- Важко сказати. Звичайно, без колективу організаторів нічого б не було. Але протягом року в основному все роблю я. А потім вже, на фінальній стадії підготовки, залучаю до оргкомітету волонтерів. Ось зараз, коли до фестивалю залишилися лічені дні, окрема людина займається прийомом заявок, окрема – музикантами, окрема – бійцями, ще один наш волонтер відає транспортом.

- А чи не важко одному організовувати такий великий захід?

- Напевно, важко, але я просто вже стільки років займаюся, що звик. Та й це робиться не за місяць і не за два. Як тільки закінчується один фестиваль, відразу ж починається підготовка до наступного. У майбутньому році ми проведемо ювілейний, десятий фестиваль «Стародавній Меджибіж», так що відразу після закінчення фестивалю цього року почнемо підготовку: дуже багато чого треба встигнути.

 

Костянтин Пархоменко та учасники фестивалю

- Яких найбільших помилок ви припускались? Адже вам доводилося вчитися на власних помилках.

- Перші фестивалі були недостатньо історичні. Тоді в Україні було дуже мало хороших обладунків, а фолкових груп фактично не існувало. У нас паралельно з фестивалем проходили досить важкі рок-концерти. А потім ми вже стали поступово входити в колію, так би мовити, наближатися до все більшої і більшої історичності. Стали звати фолкові колективи, постійно робимо жорсткішими вимоги по костюму і обладунку, прагнемо до максимальної автентичності. З часом рівень скрізь росте, так що стало простіше цього досягати. Це природний процес, як мені здається.

 

- Що вважаєте найбільшим досягненням фестивалю за ці роки?

- Я можу сказати, що у нашого фестивалю є власний образ. Є фестивалі чисто спортивні, розраховані на бої, є фестивалі суто розважальні. У нас є обидві складові, і ми намагаємося підтримувати правильний баланс. І музичні концерти у нас проходять, і групи ми кличемо хороші, відомі – в тому числі з-за кордону. У нас виступають артисти з Білорусі, Росії, навіть з Європи. І бої у нас проходять цікаво і різноманітно. Ми велику ставку робимо не на щось одне, а загальну атмосферу.

 

- Що мінялося в програмі фестивалю з роками? Були речі, які ви реалізовували першими в Україні?

- В історичній реконструкції складно придумати для фестивалю щось нове – занадто вона різноманітна. Так що не можна сказати, що ми вигадуємо щось особливе. Треба просто брати те, що вже придумано, і робити це якомога краще. Наприклад, ми намагаємося урізноманітнити бої, щоб бійцям було цікаво. Зокрема, ми будуємо фортеці, щоб бійці брали їх та захищали. У нас є й особливі номінації. Це бої два на два, наприклад. Або бугурти, в яких кожен сам за себе, а битва йде до останнього, хто стоїть на ногах. Ще ми будуємо аналоги історичних укріплених таборів з використанням возів, складених в коло. При цьому одна партія бійців обороняє табір, друга намагається взяти його штурмом. Цього року ми теж неодмінно побудуємо щось цікаве. Я думаю, це буде невелика фортеця, яка стане служити перешкодою під час бугурту.

 

- А чи не небезпечно битися серед таких перешкод?

- Це небезпечно, але всі учасники розуміють, на що йдуть. І я вам скажу, що серйозних травм у нас практично не трапляється. Важливий тут і досвід бійців, і хороша технічна перевірка обладунків. Ми дуже ретельно оглядаємо спорядження бійців. У поганому обладунку і з небезпечною зброєю ми людину на перегони не випустимо.

 

- Скільки людей у оргкомітеті фестивалю?

- Оптимально це близько п’яти осіб, які займаються організаційною роботою, і близько десятка робітників, які будують все необхідне і готують фестивальні майданчики. Останніх задіюють вже перед фестивалем. Разом фестиваль фактично організовує п’ятнадцять чоловік.

 

- Скільки часу ви приділяєте підготовці протягом року? Сумісне це для організаторів з якою б то не було іншою роботою?

- Хлопців-будівельників наймаємо за тиждень до фестивалю. Організаторська група залучається за місяць або два. Вони починають приймати заявки, спілкуватися в групі і т. д. А в решту часу я все роблю сам. Моя основна робота – спілкування з людьми і обробка ідей, що виникли в процесі. У мене немає такого, що окремо фестиваль, а окремо робота. Фестиваль забирає більшу частину мого вільного часу. Я на роботі можу спілкуватися у фестивальних справах, а у вільний час спілкуюся, їжджу на інші фестивалі. Там я знайомлюся з людьми, дізнаюсь когось, переймаю досвід. Адже це теж частина роботи організатора. Ну а що стосується роботи поза фестивалю, то за освітою я маркетолог, і працюю по своїй спеціальності.

 

Фестиваль історичної реконструкції — «Стародавній Меджибіж»

- Коли у вас вперше з’явилися зарубіжні гості?

- Років п’ять тому. Ми спочатку боялися запрошувати зарубіжні колективи, бо це вимагало достатніх бюджетів. Але коли на фестивалі масово з’явилися туристи, стали накопичуватися і деякі фінанси. Ось тоді ми змогли запрошувати музикантів за кордону. Перші реконструктори з-за меж України теж років п’ять тому почали приїжджати. Це не складно, це простіше, ніж ми припускали. Там всі дуже прості хлопці, з усіма можна домовитися, так що все залежить тільки від бюджету. Бо якщо навіть не платити групі гонорар, все одно треба оплатити дорогу і проживання. З іншої країни це коштує чимало, але ж хорошим музикантам і гонорари треба платити.

 

- Як у вас змінювався масштаб фестивалю?

- На першому фестивалі нас було до 50 осіб. У минулому році – понад 800. Раніше ми прагнули до зростання чисельності учасників, але тепер у нас склався свій постійний контингент, причому досить великий. Тому прагнемо ми вже до якості, а не кількості. Якщо в учасника щось не так із костюмом, звичайно, намагаємося не відсіювати, а радити, що зробити, як змінити костюм, як виправити помилку, щоб всім було приємно перебувати поруч. Інакше інші учасники будуть ображатися, відчувати себе не кращим чином від того, що вони вкладали час і гроші в пошиття, а поруч хтось у сукні з секонд-хенду. Іноді ми відмовляємо людям в участі, хоч і не любимо це робити. Тоді вони приїжджають просто як глядачі. А буває, що глядачі подивляться на фестиваль, відчують атмосферу, а потім шиють собі костюми і приїжджають як учасники. Зараз навіть утворюються нові клуби з людей, які дізналися про реконструкцію на нашому фестивалі.

 

- Тобто ви фактично популяризуєте рух?

- Так популяризація – це ж одне з основних завдань фестивалів.

 

- А легко нею займатися?

- Це відбувається само собою. Спеціально ми нікого не агітуємо. Ми просто людям даруємо атмосферу, а бажання прийняти участь в її створенні виникає самостійно.

 

Лицарі

- Що нового буде на «Меджибожі» в цьому році порівняно з минулими?

- Повторюся, щось принципово нове придумати в історичній реконструкції важко. Але ми пишаємося тим, що у нас дуже насичена програма, з кожним роком вона все щільніша. Кожен фестивальний день розписаний по хвилинах. Не буде такого моменту, коли б у фортеці нічого не відбувалося. У нас будуть весь час або бої, або танці, або спортивні конкурси, або щось ще. Цього року у нас багато зарубіжних учасників. Більше того, у нас в оргкомітеті тепер є учасники з Білорусі. Вони будуть проводити лучний турнір. На ярмарку буде більше торговців, ніж раніше. Якщо раніше у нас працювала тільки одна історична харчевня, то тепер буде дві. Друга приїде з Угорщини, щоб пригостити учасників і гостей угорською кухнею.

 

- У вас є постійні музичні групи, які розважають учасників і глядачів з року в рік – з ким ви працюєте довше за всіх?

- Так, такі є. Це групи, які стали постійними, полюбилися нашій публіці. Глядачі люблять їх і дуже чекають. Таких груп у нас дві. Це Irdorath з Білорусі та Myssterra з Москви. Ми завжди дивимося на реакцію публіки і так визначаємо найбільш популярних виконавців. Ну а ці групи – вони наші друзі вже. У нас склалися не тільки робочі, а й тісні дружні стосунки. Крім того, вони періодично приїжджають у наше місто з концертами, тобто виступають у нас не тільки у фестивальні дні.

 

- А ось хтось із реконструкторів подобається глядачам особисто, набуває популярності? Або люди дивляться просто на яскраву картинку?

- У нас є глядачі, які наші фестивалі відвідують вже дев’ять років – з самого першого. Вони вже приїжджають вболівати, як на футбол – знають бійців, знають клуби, знають, хто як воює. І вболівають за своїх улюбленців, спеціально приїжджають, щоб на них подивитися. Ось так люди стають популярні.

 

Ліга Вільних Стрілків

- Чи відчуваєте ви віддачу від глядачів і від учасників? Яка для вас важливіше?

- Важко сказати. Напевно, і те, і те важливо. Але я сам займаюся реконструкцією, беру участь у фестивалі не як сторонній спостерігач, живу з учасниками в таборі, серед реконструкторів багато моїх друзів. Тому віддача від колег, напевно, важливіша. З іншого боку, дуже приємно, що багато глядачів самі приходять в реконструкцію, побувавши у нас. Та нас навіть волонтери часто самі знаходять через Інтернет та пропонують свою допомогу!

 

- У якому напрямку ви плануєте розвивати фестиваль далі? Що хочете для нього нового?

- У нас два великі напрями – музичний і бойовий. Хотіли б більше західних музичних груп запрошувати. По бойовому напрямку у нас в планах робити кінні турніри, оскільки інше у нас є. Організувати кінний турнір з нуля складно. Якщо буде все добре, постараємося встигнути на наступний рік, до ювілею фестивалю. Потрібні не просто дресировані коні, а коні бойові. Потрібні й учасники, які тренуються для бою верхи. А їх і в світі-то небагато, тим більше в нас, в Україні. Так що треба залучити їх, забезпечити умови коням. Така підготовка вимагає великих витрат. Але ми сподіваємося впоратися.

 

- Що б ви хотіли сказати своїм потенційним глядачам, тим, хто прочитає цю статтю?

- Щоб зрозуміти, що таке історичний фестиваль, недостатньо подивитися відео або фотографії, навіть якісні, або прочитати цю статтю. Це треба прожити, відчути. Приїжджайте. Якщо у вас немає правильного історичного костюма, одягніться хоча б приблизно в народному стилі – хоч вишиванку вдягніть. Тоді ви віллєтеся в цю атмосферу. Крім того, раджу всім приїжджати не на день і не на два, а на весь фестиваль. Часто програма затягується до першої години-другої ночі, а то й до ранку, так що ті, хто їде занадто рано, багато втрачають. Приїжджайте на всі дні фестивалю, проживіть ці три доби сповна. Проведіть ніч у фортеці, поспілкуйтеся з учасниками. Тільки тоді ви отримаєте від фестивалю все, що він може вам дати.

 

Фестиваль “Середньовічний Хотин” бажає нашим друзям вдалого проведення фестивалю!