Середньовічний Хотин

Таким чином, третя місія України для світу — розробка і перевірка нової моделі пост-модерної модернізації, з активною роллю громадянського суспільства.


Цей коментар дає зрозуміти, що в V ст. вже склалося традиційне щоденне коло богослужінь. Ігірія підкреслює важливу роль, яку грала тут музика, майже безперервний спів псалмів. В тих, що зібрались є можливість приймати участь у виконанні музики, коли підчас псалма вони відповідають. Тут можна допустити співпадіння з однією з традицій юдаїзму - перекличкою кантора, що співав один стих, а всі відповідали йому другий. Згадані тут гімни, можливо, були певним типом музики, які відрізнялись де в чому від псалмів, як гімни Амросія з Мілану. Щодо антифону, то це коротке речення, що входить в склад пісні. Це значення для середньовічної псалмодії потім значно зросло.


Критерії віднесення виникнення празької етнокультурної спільноти до великого масштабу: 1. Постання етносу є найвищим і завершальним етапом етногенезу будь-якого народу, що свідчить про великий масштаб виникнення празької етнокультурної спільноти. 2. Таким чином виникнення празької етнокультурної спільноти є поворотним моментом в етногенетичній історії українського етносу, оскільки її носії, крім того, що вони вже були східними слов’янами, а не східними праслов’янами, вони вже представляли зародок українського етносу. 3. Лінгвістичні дані Г. Півторака свідчать, що в V – VI ст. остаточно розпалась праслов’янська етномовна спільність [8, c. 43], що припадає на часи існування празької культури. 4. Етнопсихологічна консолідація слов’ян, яка в Ранньому Середньовіччі набула значних масштабів, що знайшло втілення в усвідомленні ними належності до одного слов’янського племені, етносу. В цей історичний період на всіх слов’ян поширюється етнонім sklave, що на думку В. Барана «визначає рівень їхньої свідомості» [2, с. 272]. Оскільки український етнос повністю сформувався в більш пізніші середньовічні часи, то празька етнокультурна спільнота не була в повній мірі завершальним і найвищим етапом його етногенезу. Ця етнокультурна спільнота представляла початковий етап українського етносу в Західнополісько-волинському регіоні, тому вона стояла на більш вищому рівні етногенетичного еволюційного розвитку, ніж попереднє слов’янське населення на території України.


У ХІІ –ХІІІ століттях почали з’являтись закони, що визначали діяльність закликальників. У вищезгаданому «Реєстрі ремесел і торгівлі Парижа» вказу­валося: «Ніхто не може і не повинен закликати і тягнути покупця, який знаходиться біля іншої ляди або в іншій лавці; якщо хтось так зробить, він сплатить королю 5 су штрафу і 5 су цеху». Англійські статути XIV ст. попереджали: «Ніхто не має права рекламувати будь-що своїм криком. Якщо хтось так зробить, намісник має пра­во притягти його до суду й оштрафувати. Іншим разом у нього може бути відібрано все майно».


Державний устрій Візантії Візантійська імперія була єдиною древньою державою в Європі та Передній Азії, апарат влади якої вцілів в епоху великого переселення народів. Візантія була безпосередньою наступницею Пізньої Римської імперії, але її класова структура докорінно змінилась в VII—XI сторіччях: з рабовласницької держави Візантія поступово перетворилась на феодальну. Однак такі пізньоримські інститути, як розгалужений апарат центральної влади, податкова система, правова доктрина непорушності імператорської єдинодержавності, збереглись в ній без принципових змін, і це багато в чому зумовило своєрідність шляхів її історичного розвитку.


Фото з фестивалю
FAQ