Середньовічний Хотин

Внаслідок цього суспільне багатство незмірно зростає і, що важливіше, зростає постійно, за винятком окремих криз. Середньовічна лінія розвитку коливається навколо горизонталі, у той час як суспільства Модерну мають траєкторію сталого зростання.


Моряки віддають Йону морському чудовиську. Ілюстрація з атласу світу Theatrum orbis terrarum, який був складений в 1570 році фламандським картографом Абрагамом Ортеліусом.ГАЛЕРЕЯ


У ХІ – ХІІ столітті дуже стрімко почала розвиватись знакова система – геральдика. Найпопулярнішими були лицарські герби, торгові й цехові, герби міст, країн. Спеціально позначалась продукція каменярів, зброярів, гончарів, а знак цехової гільдії був гарантом якості та ніс рекламний характер.


До парціаційного процесу виникнення східної гілки праслов’ян відноситься виокремлення із єдиної праслов’янської гілки відгалуження слов’ян, яке сформувалось у східних праслов’ян. На цей парціаційний процес вказує те, що із спільної праслов’янської гілки виокремились й західні праслов’яни. Консолідаційний процес об’єднав праслов’ян Західнополісько-волинського регіону з праслов’янами інших регіонів поширення зарубинецької культури. Загальний шлях виникнення східних праслов’ян – трансформаційний, оскільки вони сформувались на основі носіїв трьох археологічних культур, а в цьому регіоні – двох (носії поморсько-підкльошевої і милоградської культур). Постання східної гілки праслов’ян є й еволюційним процесом, оскільки вона була наступним етапом етногенетичного розвитку слов’ян. Але це не прямий еволюційний процес, оскільки східні праслов’яни не виникли на одній етнічній основі. Східна гілка праслов’ян була одним із пращурів наступних слов’янських спільнот у складі всіх праслов’янських та слов’янських культур в Україні, а потім українців.


Балтську приналежність поморської етнокультурної спільноти дослідники обгрунтовують наявністю балтських гідронімів на території її раннього поширення та археологічними даними (поховальний обряд). За даними В. Сєдова, по всьому ареалу поморської культури в VII – VI ст. до. н.е. (на території Польщі) знайдені сліди балтських гідронімів [13]. Є. Максимов зазначає, що гіпотеза про балтську приналежність поморської культури є найбільш достовірною [12]. Про участь носіїв східнопоморської групи лужицької культури у формуванні поморської етнокультурної спільноти свідчать різні спільні риси в їх поховальному обряді. В поморській культурі і в східнопоморській групі застосовувався обряд трупоспалення в урнах та існував звичай обставлення урн камінням [6, с. 95, 97]. Участь скандинавських племен у створенні цієї етнокультурної спільноти також підтверджують матеріали поховального обряду, а саме, наявність в ній лицьових урн та урнових будинків Як відомо, лицьові урни застосовувались в поховальному обряді поморської культури на її ранньому етапі. В. Сєдов пов’язує наявність лицьових урн в поморській культурі із міграцією в її ареал скандинавів [13]. Згідно з археологічними даними, лицьові урни на території Данії існували вже в пізньому неоліті. Зокрема, одна з таких урн знайдена у східній Данії. Її висота біля 11 см. [4, с. 37].


Фото з фестивалю
FAQ