Середньовічний Хотин

Підкльошева культура ідентифікується як давньослов’янська шляхом встановлення ретроспективних зв’язків між нею і наступними археологічними культурами: пшеворською, а потім культурами історичних слов’ян: празько-корчацькою, пеньківською, північно-західними слов’янськими старожитностями VI – VII ст. [12]. Не можна погодитись із тими ланками, які стосуються празько-корчацької і пеньківської культур. Празько-корчацька культура виникла в Україні, а в Польщу вона потрапила після переселення туди її носіїв в часи великого розселення слов’ян. Пеньківська культура взагалі не існувала на території Польщі. З наукових даних В. Барана випливає, що на основі слов’ян пшеворської культури сформувалась дзедзіцька слов’янська культура [2]. Отже, можна вважати вірною таку схему ретроспективних зв’язків: підкльошева, пшеворська, дзедзіцька культури, північно-західні слов'янські старожитності VI— VII ст. У їх складі перебували слов’яни (у перших двох праслов’яни, а в наступних – середньовічні слов’яни).


Отже, Майдан був (точніше сказати, є, бо, як ми побачимо, він незавершений) троїстою модернізаційною революцією: — економічною: революцією середнього класу проти неофеодалізму, за вільний ринок проти олігархічної моделі економіки; — геополітичною: українською національно-визвольною, антиімперіалістичною, антиколоніальною революцією; — ціннісно-ментальною: Революцією Гідності, протистоянням нових і старих цінностей та парадигм мислення.


І тут ми повертаємося до концепції модернізації. Існує два основних шляхи модернізації. Типовий європейський шлях полягає у поступовому повільному зростанні нових цінностей і соціальних практик, їхньому втіленні у нові соціальні інституції, що зростають знизу. Накопичення нового, модерного створює противагу старій політичній системі, що одного дня розв'язується революцією, кривавою або безкровною, і політична система також стає модерною, уможливлюючи подальший рух.


Призначений цісарем Леопольдом єпископ де Камеліс одержав право на вільне поширення “освіченості і культури”. З його ініціативи відкриваються нові школи. 1699 р. він видав у Трнаві “Буквар” народною мовою і переклав з латини на народну мову “Катехизис”.


Нова школа в Ужгороді згадується у 1580-х роках, у Мукачеві – 1627 р. У школі на ужгородській Цегольні в середині XVII ст. згадується руський вчитель М. Мамайдович. У цей же час виникли школи і в ряді сіл – Бедевлі, Чорному Потоці, Великій Копані, Чинадієві, Великих Лучках, Чорнотисові. У південних же районах, де проживало багато німецьких переселенців масово відкривалися протестантські школи. Усього в 1680-х р. на Закарпатті діяло щонайменше 40 шкіл.


Фото з фестивалю
FAQ