Середньовічний Хотин

Можна погодитись з точкою зору тієї частини дослідників, які пов’язують носіїв милоградської культури із балтськими племенами, оскільки вона підтверджується археологічними та лінгвістичними даними, але правдоподібно, що у її складі на території цього регіону перебувала й якась частина праслов’ян. На думку дослідників, проживання носіїв милоградської культури у різному етнічному оточенні спричинило певні відмінності в культурі різних регіонів милоградської етнокультурної спільноти і, внаслідок цього, виникнення локальних варіантів на території її поширення, які мали етнокультурну специфіку [1, с. 251]. В епоху пізньої бронзи на території Західнополісько-волинського регіону проживали носії тшинецько-комарівської культури, які, на думку багатьох дослідників, є першопочатковим етапом праслов’ян. Можливо, що праслов’янські нащадки тшинецького населення увійшли до складу милоградської етнокультурної спільноти в Західнополісько-волинському регіоні. На цій території до її складу можливо також увійшли й нащадки висоцької культури, які тут проживали в попередні історичні часи. На думку дослідників, милоградська культура походить від лебедівської [1, с. 251]. Але Л. Залізняк вважає, що носії милоградської культури переселились у I тис. до н.е. з Південної Балтії на Полісся, Волинь та Середнє Подніпров’я [5, с. 448]. Якщо вірною є думка Л. Залізняка, то правдоподібно, що носіями милоградської культури були західнобалтські племена. За даними дослідників, в бронзову епоху та в ранньому залізному віці на південному березі Балтійського моря проживали балтські племена: це носії прабалтської культури та носії культури західнобалтських курганів, яку представляли західні балти [6]. Археологічні та лінгвістичні дані не зафіксували проживання праслов’ян в I тис. до н.е на південному узбережжі Балтійського моря. Такі різні погляди на появу милоградської культури на території України свідчать про невирішеність цього питання.


Отже, останні зміни податку на нерухомість стосуються виключно окремих елементів податку та його техніки, але абсолютно не реформують податку в цілому, ще більше цементуючи його зміст на рівні середньовічних аналогів. При такому підході навряд чи варто розраховувати, з одного боку, на справедливість оподаткування, а з іншого — на одержання місцевими бюджетами достатнього обсягу коштів від цього обов'язкового платежу. Єдина добра новина для платників податків полягає в тому, що сьогодні податок, з огляду на гуманні ставки, встановлені законом, і високий неоподатковуваний мінімум, навряд чи поки що надто їх обтяжуватиме. Однак словосполучення "поки що" в цьому контексті є ключовим. Адже невідомо, яких непередбачуваних форм може набути середньовічний податок, недбало посаджений у сучасний, перенасичений стимулюючими добривами, ґрунт української фіскальної системи.


В Україні в минулому відбувалися процеси, схожі на ті, що й в інших частинах Європи та світу. Тому історію України, як і всесвітню історію, поділяють на стародавній, середньовічний, новий і новітній періоди.


Отже, якщо ви воскресли з Христом, вишніх шукайте, де Христос сидить праворуч Бога, про горнє помишляйте, а не про земне. Бо ви померли, i життя ваше сховано з Христом у Бозi; коли ж з’явиться Христос, життя ваше, тодi ви з’явитеся з Hим у славi.


Входження в латенський період носіїв лужицької та германської ясторфської культур в поморську етнокультурну спільноту також засвідчують поховальні пам’ятки. Про вплив поховального обряду лужицької культури на поморський і на входження лужицького населення у склад поморського в цей період свідчить той факт, що в ці часи серед посуду, що супроводжував урни, були типово лужицькі горщики, а також те, що пізньолатенські поховання в поморській культурі майже завжди були індивідуальні, що свідчить про лужицький вплив [6, с. 98]. Існують різні спільні риси в поховальному обряді поморської і ясторфської культур (трупоспалення в урнах, звичай накриття урн мискою). В латенський період в поморській культурі замість лицьових урн використовувались горщики. В ясторфській культурі для урн теж застосовували горщики (а також глибокі миски-супниці). В поморській культурі (на території Польщі та Україні) і в ясторфській культурі звичай накриття урн мискою переважав. Поморська культура на заході межувала з ясторфською, тому очевидно, що звичай накриття урн мискою в латенський період потрапив в її середовище з ареалу ясторфської, оскільки в більш ранні часи він в ній не зафіксований. Ці факти свідчать про переселення носіїв ясторфської культури в поморський етнокультурний ареал. Л. Корякова пише про близькість ясторфської і поморської культур [11].


Фото з фестивалю
FAQ