Середньовічний Хотин

Етнічне походження милоградської етнокультурної спільноти в наш час остаточне ще не з’ясоване. Одні дослідники пов’язують її з балтськими племенами, а інші з предками слов’ян. На думку О. Мельниковської, носії цієї культури представляли неврів Геродота, яких багато дослідників відносить до пращурів слов’ян. [1, с. 252]. С. Рассадін вважає, що Неврида була розташована на Волині [1, с. 252].


Не всі християни були згідні з такою крайністю в розумінні життя в вірі. Іспанська монахиня Ігірія, яка на початку V ст. побувала в Єрусалимі, в своєму щоденнику описувала життя християн того часу. Вона описує недільне богослужіння. Перше, що вона побачила - це великий натовп людей, який зібрався біля дверей церкви. Вони прийшли завчасно, щоб напевно потрапити до середини:


Отже, останні зміни податку на нерухомість стосуються виключно окремих елементів податку та його техніки, але абсолютно не реформують податку в цілому, ще більше цементуючи його зміст на рівні середньовічних аналогів. При такому підході навряд чи варто розраховувати, з одного боку, на справедливість оподаткування, а з іншого — на одержання місцевими бюджетами достатнього обсягу коштів від цього обов'язкового платежу. Єдина добра новина для платників податків полягає в тому, що сьогодні податок, з огляду на гуманні ставки, встановлені законом, і високий неоподатковуваний мінімум, навряд чи поки що надто їх обтяжуватиме. Однак словосполучення "поки що" в цьому контексті є ключовим. Адже невідомо, яких непередбачуваних форм може набути середньовічний податок, недбало посаджений у сучасний, перенасичений стимулюючими добривами, ґрунт української фіскальної системи.


Можна погодитись з точкою зору тієї частини дослідників, які пов’язують носіїв милоградської культури із балтськими племенами, оскільки вона підтверджується археологічними та лінгвістичними даними, але правдоподібно, що у її складі на території цього регіону перебувала й якась частина праслов’ян. На думку дослідників, проживання носіїв милоградської культури у різному етнічному оточенні спричинило певні відмінності в культурі різних регіонів милоградської етнокультурної спільноти і, внаслідок цього, виникнення локальних варіантів на території її поширення, які мали етнокультурну специфіку [1, с. 251]. В епоху пізньої бронзи на території Західнополісько-волинського регіону проживали носії тшинецько-комарівської культури, які, на думку багатьох дослідників, є першопочатковим етапом праслов’ян. Можливо, що праслов’янські нащадки тшинецького населення увійшли до складу милоградської етнокультурної спільноти в Західнополісько-волинському регіоні. На цій території до її складу можливо також увійшли й нащадки висоцької культури, які тут проживали в попередні історичні часи. На думку дослідників, милоградська культура походить від лебедівської [1, с. 251]. Але Л. Залізняк вважає, що носії милоградської культури переселились у I тис. до н.е. з Південної Балтії на Полісся, Волинь та Середнє Подніпров’я [5, с. 448]. Якщо вірною є думка Л. Залізняка, то правдоподібно, що носіями милоградської культури були західнобалтські племена. За даними дослідників, в бронзову епоху та в ранньому залізному віці на південному березі Балтійського моря проживали балтські племена: це носії прабалтської культури та носії культури західнобалтських курганів, яку представляли західні балти [6]. Археологічні та лінгвістичні дані не зафіксували проживання праслов’ян в I тис. до н.е на південному узбережжі Балтійського моря. Такі різні погляди на появу милоградської культури на території України свідчать про невирішеність цього питання.


Внаслідок цього суспільне багатство незмірно зростає і, що важливіше, зростає постійно, за винятком окремих криз. Середньовічна лінія розвитку коливається навколо горизонталі, у той час як суспільства Модерну мають траєкторію сталого зростання.


Фото з фестивалю
FAQ